МИ БАЧИЛИ ОКО БОГА

Вівторок, 28 травня 2024, 16:05

28 травня нас, мандрівних учнів та учениць, батьків і наставницю 3(7)-А класу п. Світлану Турчин, сонячною блакиттю зустріла Закарпатська область.

 

На Синевирському перевалі, між небом і землею, ми з висоти пташиного польоту милувались гірськими краєвидами. Спустившись на землю, відвідали Реабілітаційний центр бурих ведмедів.

Оточені фортецями смерек, насолоджуючись мелодією буйних рік і бистрих ручаїв, ми йшли до озера Синевир, одного з семи чудес України, оповитого легендою про нещасливу любов. Кажуть, озеро утворилось зі сліз Сині, яка оплакувала коханого пастуха Вира, вбитого кам’яною брилою за наказом її батька-графа. З тих часів у центрі озера знаходиться острівець-брила, що нагадує зіницю ока, тому одні називають Синевир морським оком, інші – Оком Бога. Також своєю величчю вражає тринадцятиметрова тридцятитонна скульптура «Синь і Вир», витесана із махагону (червоного / залізного дерева).

Ще одну історію про заборонене, прокляте кохання ми почули біля водоспаду Шипіт. Дивує те, що людські трагедії перетворюються на унікальні пам’ятки природи. Краса і тихий шепіт чотирнадцятиметрового водоспаду з п’ятьма каскадами заворожує.

Для нас ця подорож стала не тільки краєзнавчою, а й можливістю набутись разом поза уроками, поговорити на філософські теми, пожартувати, поспівати, посміятись від душі. Для нас це мандротерапія в тривожний час війни. Під захистом Творця та ЗСУ ми відпочили й щасливі повернулись додому.

Ми бачили Око Бога, яке дивиться на нас Красою Природи.