Гімназійна бібліотека радить прочитати

П'ятниця, 09 жовтня 2015, 17:09

«Що б таке почитати?» — часто задаємо ми собі питання. Справді, полиці бібліотек ме­рехтять палітурками, але як вибрати собі книгу до смаку? Якогось універсального способу вибрати книги, певно, не існує — як то кажуть, на колір і смак товариш не всяк. А проте ми б хотіли запропонувати вашій увазі книги, які пройшли випробування часом і мають багато шанувальників по всій земній кулі; книги, які читають студенти і офісні працівник, політики і «зірки», домогосподарки та робітники, дорослі і діти… Книги, які мають власну історію, які надихали митців, за мотивами яких знімалися  фільми.

Отже знайомтеся – книги!

 

Марк Твен «Принц і злидар»

«Одного осіннього дня, в другій чверті XVI сторіччя, в стародавньому місті Лондоні в убогій сім’ї Кенті народився хлопчик, якого ніхто не хо­тів. Того ж самого дня народився хлопчик і в королівській сім’ї Тюдорів, яка дуже хотіла його». Так починається знаменитий роман Марка Твена «Принц і злидар». За іронією долі бідняк Том Кенті був як дві краплі води схожий на спадкоємця трону Едуарда, тож під час зустрічі принц пропонує йому помінятися одягом, аби скуштувати незнайомого життя. В результаті Едуард пізнає жахи суспільного дна, від якого його відді­ляла розкіш королівських покоїв, а Том, проголошений королем, вияв­ляє себе мудрим і розважливим правителем.

 

Патрік Зюскінд «Парфуми» (або «Парфумер»)

Цей роман оповідає про життя чоловіка, з дитинства обдарованого над­звичайною чутливістю до ароматів. Він може виокремлювати тонкі аромати з усього розмаїття міських запахів, відчувати окремі аромати на далекій від­стані. Усвідомивши силу свого дару, головний герой Жан-Батіст Гренуй стає парфумером і починає експериментувати із запахами. Прагнучи домогтися любові й шани людей, він експериментує з парфумами, виготовляючи есен­ції, здатні затьмарити людську свідомість, одурманити людей. Однак навіть результати цих експериментів залишають парфумера невдоволеним - адже кожне бажання, що збулося, миттєво породжує інше бажання...

 

Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Іван Палійчук із дитинства знав, що його рід ворогує із родом Гутенюків, хоч ніхто і не пам’ятав, звідки пішла та ворожнеча. Та якось, просто посеред бійки двох ворогуючих родин, Іван познайомився із дівчинкою, що походила з Гутенюкового роду. Щось сколихнулося в душі у хлоп­ця. Дівчинка, яку звали Марічка, залишила глибокий слід у його душі. Минали роки. Іван та Марічка стали юнаком і дівчиною, а дитяча дружба переросла у кохання. Та чи можуть кохати одне одного діти з ворожих ро­дів? Історія Ромео і Джульєтти, перенесена в розкішний світ карпатської природи та народних повір’їв, скорила не одного читача. Режисер Сергій Параджанов зняв фільм за мотивами цієї повісті, що визнаний одним із найкращих фільмів XX століття.

 

Оскар Вайльд «Портрет Доріана Грея»

Чи завжди людині на користь виконання всіх її забаганок? Чи не є згубним прагнення жити лише заради себе? Це питання підіймає англійський класик Оскар Вайльд. Герой роману «Портрет Доріана Грея» - прекрасний юнак, що, побачивши власний портрет, побажав, аби цей портрет старів замість нього. Бажання Доріана справджується. Він звертає на криву стежину гультяйства та розпусти - але при цьому лишається юним і вродливим. Із часом Доріан усе більше руйнує себе, але ніхто цього не помічає - лише з портрета, схованого від людських очей, дивиться бридкий розбещений старигань. Філософський роман Оскара Вайльда є однією з найчитаніших книг у світі, а також має біль­ше 25 екранізацій.

 

Чингіз Айтматов «Плаха»

Киргизького письменника Чингіза Айтматова називали «володарем дум» за глибоко філософські твори. У романі «Плаха» автор намагається простежити глибину падіння сучасної людини. Головний герой - журналіст, колишній ви­хованець семінарії, що супроводжує наркоманів у поїздці за анашею. Як про­фесіонал він має за всім спостерігати, але як віруючий він повстає проти того, щоби наркотики йшли до людей. При цьому він робить висновок, що люди не­винні - саме безпросвітне життя кидає їх у наркотичне болото та в гонитву за легкими грішми. Важка й правдива книга говорить про бездуховність сучасної людини та потребу боротися із нею - навіть ціною власного життя.

 

Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха»

З цієї книги почалася кар’єра видатної дитячої письменниці Астрід Ліндгрен. Пеппі Довгапанчоха спершу була героїнею історій, які автор­ка вигадувала для того, аби потішити хвору дочку. З часом історій на­збиралося стільки, що вони склали окрему книжку. Пеппі - дочка ка­пітана далекого плавання, що живе сама, без батьків, у власній хатині. Разом із нею живуть кінь і мавпеня на йменні пан Нільсон. Пеппі заво­дить дружбу із сусідськими дітьми Томмі та Анікою, і разом вони пере­живають безліч веселих пригод. Пеппі - дівчинка із власним почуттям справедливості, яка в усе по-доброму втручається і завжди готова усім допомогти. Певне, за це її досі люблять читачі як малі, так і дорослі.

 

Ернст Хемінгуей «Старий і море»

Хоча основною темою творчості американця Ернста Хемінгуея була війна, яку він бачив на власні очі, однак коротка повість «Старий і море» є не менш видатним його досягненням. Це своєрідна поема, тлом якої є буденний вихід у море старого кубинського рибалки на ім’я Сантьяго. Після виснажливої боротьби він уполював велетенську рибу-меч. Прямуючи до берега, старий рибалка, якого з усіх боків оточує безмежна морська гладінь, міркує про світ, у якому живе, та про людей, які його оточують. Часом він заговорює до впійманої риби, яку вважає рівною собі, своїм товаришем, що, як і він сам, поневіряється морськими просторами. Ця світла й сумна історія нікого не залишить байдужим.

Еріх Марія Ремарк «Три товариші»

Люди, чия молодість минула в окопах Першої світової війни, називали себе «втраченим поколінням». Іхні молоді роки були опалені ві­йною, а по її завершенні вони ніде не могли знайти собі місця. Війна розбила всі їхні мрії, сплутала плани на майбутнє. До цього покоління й належать герої ро­ману «Три товариші» німецького автора Еріха Марії Ремарка. Троє чоловіків, що здружилися на фронті, тримають авторемонтну майстерню та беруть участь в авто­мобільних перегонах. У цей час довкола панує смуток і зневіра, однак справжня дружба допомагає героям пережити важкі часи. Коли один із них закохується, його друзі роблять усе, аби допомогти йому зберегти своє щас­тя. Хоча герої зазнали багатьох мук та розчарувань, однак вони не занепадають духом і продовжують вірити у краще.

 

Роальд  Дал «Чарлі і шоколадна фабрика»

Ця книга давно вже стала класикою дитячої літератури на Заході, однак до на­ших читачів прийшла зовсім недавно. В цій казковій повісті розповідається про маленького хлопчика Чарлі, що живе у великій, проте бідній родині, яка живо­тіє в крихітній халупі на околиці міста. Чарлі дуже любить солодке, однак може куштувати його лише раз на рік, на свій день народження. Однак раптово йому всміхається щастя - дивакуватий кондитер Віллі Вонка, що спорудив гігантську шоколадну фабрику, вирішує запросити на неї дітей, і Чарлі потрапляє до їх чис­ла. Діти опиняються всередині фантастичної фабрики - це ціла казкова країна солодощів! Чим же завершилася їхня солодка мандрівка? Відповідь - у книзі.

 

Василь Земляк «Лебедина зграя»

Стареньке село, що розкинулося понад річкою Чебрець, носить горду назву Вавилон. Як у старовинному месопотамському Вавилоні, в його українському тезкові вирують пристрасті, збурені першими роками ре­волюції. Сільський трунар Фабіян - за сумісництвом філософ, що веде свій родовід від мудреців вавилонських. Матрос із покаліченою рукою, якого звуть Півтораруким, керує комуною, намагаючись змінити світ бодай у цьому глибинному селі. Брати Соколюки, різні, мов Каїн та Авель, уживаються під одним дахом. Вавилон стає прообразом усього бурхливого світу, де люди кохають, воюють та шукають істину.

Бернард Шоу «Пігмаліон»

Існує легенда про скульптора Пігмаліона, який створив настільки до­сконалу статую, що закохався у неї. Це кохання було таким сильним, що боги оживили статую, і вона стала дружиною скульптора. У Лондоні по­чатку XX ст. можливість відчути себе Пігмаліоном випадає самовпевненому вченому-лінгвісту Генрі Хіггінсу, що любить лише одну жінку — свою матір. Зустрівши на вулиці дівчину з суспільних низів, що не знає манер і розмовляє жаргоном, Хіггінс укладає парі, що за кілька місяців зробить із неї аристократку. Але ж крім наукових методів існують ще й людські почуття. Чи може так статися, що новітній Пігмаліон закохається у своє творіння?

 

Олександр Довженко «Україна в огні»

В цьому творі, ніби в об’єктиві кінокамери, постають сцени війни, що знагла вдерлася у мирне життя родини Запорожців. Сини потрапляють на фронт, дочку вивозять на примусові роботи до Німеччини, а сам голова роди­ни Лаврін Запорожець мусить узяти на себе ганьбу стати сільським старостою при окупантах. «Україна в огні» - правдива військова хроніка, позбавлена пафосу; автор не оминає таких темних явищ війни, як боягузтво, дезертир­ство, зрада. Це одна з небагатьох книг, присвячених війні, де висвітлений не помпезний, а буденний героїзм, що став повсякденною роботою для бійців.

 

Оноре де Бальзак «Гобсек»

Жадоба влади, жага золота - ці людські вади існують здавна і часто є тими коліщатками, що сприяють поступу людства. У повісті «Гобсек» змальовується гротескна картина влади грошей - влади, яку мають гро­ші у суспільстві, та влади грошей над людиною. Головний герой - лих­вар Гобсек, який має величезні статки, нажиті здирництвом і обманом.

Володіння грошима призводить до фантастичної скупості — Гобсек сидить на грошових мішках, однак ніяк не може скористатися зі свого багатства, оскільки вже не він розпоряджається грошима, а гроші - ним. Поступово жадібність призводить до божевілля старого лихваря...

 

Брати Грімм «Пані Метелиця»

Захоплююча історія про те, як зло було покаране, а добро, милосердя і працелюбність - щедро нагороджені. Пасербиця тяжко працювала, а її мачуха все одно була незадоволена. Одного разу ді­вчинка випадково упустила в колодязь свій починок. Нерідна мати примусила полізти його діставати, і пасербиця впала у криницю. А прийшла до тями на чудовій зеленій луці. Дівчинка пішла і по дорозі ^: допомогла хлібові, яблуні. Потім побачила хатинку, з вікна якої визирала стара баба. Хоч вона була й страшна, але звернулася до пасербиці з ласкавим словом, запросила на службу, і та погодилася.

Дівчинка була старанною, працьовитою, тому жилося їй дуже добре. Та через деякий час чомусь І її потягло додому. Пані Метелиця щедро трудівницю нагородила і відпустила.

Коли так само хотіла одержати винагороду і рідна дочка мачухи, то в неї нічого не вийшло. Адже росла вона лінивою, байдужою, жорстокою. І, замість золота за хорошу службу, одержала смолу, від якої й до кінця життя не відмилася. Так були покарані дочка і мати за їхнє зло та ледарство.

 

Ганс Крістіан Андерсен «Снігова Королева»

Серед холодної білої зими в одному невеликому датському місті в маленькому затишному бу­динкові розцвів білий кущ троянди. Бо доторкнулися до нього добрі руки людини. До них доторкну­лась дівчинка Герда. Жила вона разом зі своєю бабусею та братом Каєм. І квітнути б цим трояндам, і жити б спокійно бабусі та онукам, якби скалка від люстерка злого троля не влучила в око Каєві, а поцілунок Снігової Королеви не заморозив остаточно його серце. І тепер на весь світ дивився хлоп­чик холодними очима.

А що ж сталося з маленькою Гердою після того, як проміняв Кай їхній затишний будиночок на льодяні палаци Снігової Королеви? У яку далеку і важку подорож вирушила ця дівчинка із «милим при­язним личком, круглим та рум’яним, ніби троянда», щоб урятувати брата! Її не змогли допомогти ні жінка, яка вміли чаклувати, ні добрі принц та принцеса, ні мудрі круки, ні маленька розбійниця. До­помагали їй і стара лапландка, і північний олень. І все-таки основні випробування довелося переборювати їй самій. Бідна дівчинка залишилася сама на тріскучому морозі, а обличчя її боляче сікли холодні сніжинки - посланці війська Снігової Королеви.

Та вона сміливо йшла вперед. І ось нарешті він, Кай! Холодний, чужий, ворожий. Гарячі сльози відчаю і любові потекли по що­ках дівчинки. Вони розтопили холодне серце Кая. І це було прекрасно! Бо вони йшли дорогою додому, а навколо них розквітали троянди.

 

Редьярд Кіплінг «Мауглі»

Мауглі - маленьке людське дитинча, яке одного разу теплого літнього вечора увійшло до лігва вовків. Бать­ко Вовк і Мати Вовчиця дуже полюбили його і прийняли в свою родину. Зграя дала згоду - і хлопчик ріс серед вовченят, немов серед рідних братів та сестер. Дика природа оточувала Мауглі. У хлопчика були вчителі, які ви­кладали йому по-різному і лише свої «предмети». Справедливий і відважний Батько Вовк, трохи вайлуватий, але добрий ведмідь Балу, чорна пантера Багіра, великий слон Хатхі - усі вони люблять людську дитину, вчать її різ­ним (суворим,, але справедливим) Законам Джунглів, він навчився говорити дуже важливі слова: «Ми з тобою однієї крові...». У цьому були єдині усі звірі. Незважаючи на різні характери, вони завжди могли об'єднатися і допомогти один одному у скрутні часи. Ця єдність дає сили Мауглі приручиш Червону Квітку і здолати Шер-Хана.

Тваринам – героям книги – Кіплінг       надає          суто  людських рис: здатність розмовляти, думати. Але до того       ж він настільки майстерно описує їх поведінку, спосіб життя, що читачі не тільки захоплюються не­звичайним сюжетом, а й дізнаються багато нового про тварин. У дивовижних описах вони постають перед нашими очима, здається, ще трохи - і можна буде руками доторкнутись до барвистого візерунка на спині Каа, чорної шовковистої шерсті Багіри.

 

Марк Твен «Пригоди Тома Сойера»

Том Сойер - звичайний хлопчик, пустун і бешкетник. Виховується він у тітки - сестри покійної мате­рі, яка всією душею любить хлопчика, хоч і карає інколи, а все одно жаліє. Життя Тома не можна назва­ти безтурботним, проте воно сповнене пригод, світла та маленьких радощів. Він уміє в зовсім простому, буденному бачити незвичайне. І, здається, звичайнісінькі речі він перетворює на щось дивне, незвичай­не, таємниче. Тому нові дивовижні можливості відкриває перед ним і вирваний зуб, який йому вдається вигідно обміняти, і завдання тітоньки Поллі побілити паркан, який замість нього вибілили його товариші. Так покарання він зумів перетворити на втіху. Будь-який предмет побуту - ключ, гайка, грудка крейди, мідна клямка, собачий нашийник - завдяки його вигадці й уяві - все тут незвичайне. Він безтурботний, неслухняний хлопчик, який може утнути будь-які капості. Інколи прогулює уроки в школі, грубо поводить­ся з тітонькою, може бешкетувати, але разом з тим цей бешкетник і зірвиголова - добрий, турботливий, благородний, сміливий і мужній, правдивий і чесний. Одне слово, такий, як і багато його однолітків. А бешкетує він не зі зла, а тому, що він невиправний мрійник, любить вигадувати різні пригоди, щоб життя було веселішим і цікавішим. Зустрівшись із жорстоким світом несправедливості, який існує у дорослих, Том залишається порядною людиною та вірним другом. Разом зі своїм другом Геком він без страху занурюється у світ пригод - пошуки скарбів, втеча з дому, і навіть кохання...

 

І. Франко «Фарбований Лис»

Казка розповідає про Лиса Микиту й інших мешканців лісу. У ній змальовано життя тварин, але твари­ни в ній зображені дуже схожими на людей. Вони вміють говорити, мають людські почуття, роблять певні ! вчинки тощо. Тому вже з перших рядків ми розуміємо, що сенс цієї казки не тільки в зображенні певної події, а й у тому, щоб навчити чогось читачів. В образах тварин ми одразу ж упізнаємо типи людей, які часто зустрічаються нам у житті. Лис Микита став царем над звірами. Як йому це вдалося? Лис Микита всього домігся своєю хитрістю! Тікаючи від собак, він упав у діжку з фарбою, а потім розповів усім, що він не проста тварина, а виліплена самим святим Миколаєм з небесної глини. Всі повірили Микиті - так він і став царем. Але царювання Микити тривало недовго: його викрили, коли він почав дзявкати по-лисячому. На Микиту очікувало дуже суворе покарання за його підступність і брехню...

 

Іван Нечуй-Левицький «Запорожці»

Казка розповідає про страшні пороги на Дніпрі. Щоб подолати їх і потрапити в море, треба було великого вміння та сміливості. Карпо Летючий якраз і був чудовим лоцманом, але йому не потала­нило. Його байдак розбився, і він потрапив у підводне царство, де була зачарована Запорозька Січ. Карпо Летючий був нащадком славних запорожців - високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. Добре знав усі дніпровські пороги змалку. Лоцманський отаман дуже любив Карпа й на­становив його головним керманичем, незважаючи на молодість того. Але все ж страшний шторм пе­реніс його у зачарований світ підводної Січі. Там його знайшли підводні козаки. І вони розказали, як зруйнували Січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю - з островом, з гетьманом, з козаками - і тепер вона тут...

 

Григір Тютюник «Дивак»

Автор описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується при­родою, обожнює малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за пра­вилами, написаними іншими людьми, бо вони йому не підходять. Він не розуміє, чому потріб­но робити те, чого не хочеш. Благородний Олесь не сприймає суворий закон буття «або ти, або тебе» і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним поводяться несправедливо і І. огидно. Коли енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий - теж незвична реакція - коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога.

Дід Олеся, Прокіп, - це людина з великим життєвим досвідом. Він намагається навчити хлопця як жити і змагатись за життя, за місце під сонцем. «Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли», - наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. «Адже їм боляче», - відповідає Олесь, коли дід б’є батогом по конячих спи- нах. А ввечері, вдома, дід із жалем каже матері: «В тебе він, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...».

 

Даніель Дефо «Робінзон Крузо»

Ця книга, відома усьому світові. Вона дуже швидко стала популярною у читачів усіх країн, була перекладена майже всіма мовами світу. В основу сюжету покладено історію шотландсько­го матроса Олександра Селькірха, який прожив на безлюдному острові Ма-а-Тьєрра у повній самотності 4 роки і 4 місяці.

Робінзон Крузо був звичайнісінькою людиною. Він не відзначався якимись особливими та­лантами. Його вчинки зрозумілі кожному, а його роздуми та життєві принципи викликають спів­переживання. Людина, яка посідала не дуже важливе місце у суспільстві, яка звикла жити, ко­ристуючись надбаннями свого часу, потрапляє у таке становище, в якому не має можливості жити у звичних умовах. Герой перебуває у скруті, майбутнє лякає його. Відірваність від цивілі­зації здається йому гіршою за смерть. Його охоплює відчай. Проте, з часом, Робінзон вимушений замислитись про те, як залишитися живим на цьому безлюдному острові, і відчай змінюється на надію...

 

Жуль Верн «П’ятнадцятирічний капітан»

У романі змальовано надзвичайні пригоди юного Діка Сенда і його друзів у відкритому морі та в не­трях тропічної Африки, від берегів Нової Зеландії до Каліфорнії. Вони переборювали на своєму шляху і океанські простори, і африканські джунглі, населені дикими племенами людожерів та лютими хижаками. Ці люди не були професійними моряками чи досвідченими мандрівниками. Місіс Уелдон та її п’ятирічній  син потрапили в біду. їй ні на кого було розраховувати, крім Діка Сенда, п’ятнадцятирічного юнака, що служив молодшим матросом на кораблі її чоловіка. І Дік Сенд розумів це. Після загибелі екіпажа «Пілі­грима» йому довелося стати капітаном шхуни і взяти на себе відповідальність за життя місіс Уелдон, її сина і п’ятьох африканців, врятованих командою «Пілігрима». Чимало іспитів випало на їхню долю. Але найважче було п’ятнадцятирічному капітанові, тому що від його рішень залежали доля і життя людей, що довірились йому.

 

Джек Лондон «Жага до життя»

Два товариші поневіряються Аляскою в пошуках золота. Вони змучені, голодні, йдуть з останніх сил. Вижити в таких важких умовах можна, лише за умови підтримки один одного та довіри. Але Білл виявляється поганим другом: він кидає товариша після того, як той підвернув ногу, переходячи кам’янистий струмок. Коли головний герой залишився один серед безлюдної пустелі, із травмова­ною ногою, його охопив страх. Але він не міг повірити, що Білл остаточно кинув його, адже він ніколи не вчинив би так з Біллом. Він вирішив, що Білл чекає його біля схованки, де вони сховали разом до­буте золото, запаси їжі, патрони. І ця надія допомагає йому йти, перемагаючи страшний біль у нозі, голод, холод і страх самотності. Але яким же було розчарування героя, коли він побачив, що схован­ка порожня! Білл зрадив його вдруге, забравши всі припаси. І тоді герой вирішив, що дійде за будь-яких обставин, він мусить вижити.

Людина розуміє, що найдорожче - це життя. А шлях його стає усе важчим і небезпечним. У нього з’являється супутник - го­лодний і хворий вовк.    Починається хвилюючий двобій між змученою людиною і вовком.  Хто переможе у цьому двобої сили волі? І що сталося із Біллом - чи можна за чужий рахунок знайти порятунок?

 

Роберт Льюїс Стівенсон «Острів Скарбів»

Якось у трактир «Адмірал Бенбоу» прийшов старий моряк. За ним внесли морську скриню. Моряк назвався капітаном. Він розповів юнакові Джиму Хокінсу, що за його скринею полює якийсь одноно­гий моряк. Незабаром капітан помер від апоплексичного удару. Джим Хокінс знайшов у скрині карту пірата Флінта. На ній було відзначене місце, де пірат сховав скарби. І от уже Джим Хокінс на кораблі «Іспаньола» пливе назустріч небезпекам, до Острова Скарбів. Команду йому допоміг зібрати моряк, що погодився бути на шхуні кухарем. Звали його Довготелесий Джон Сільвер. У нього не було однієї ноги, але він викликав у Джима довіру.

Джим випадково підслухав розмову Сільвера, з якої він довідався, що Сільвер теж полює за скар­бами Флінта і для цього він і найнявся на корабель. Джим повідомив про змову капітану, і той вирі­шив підмінити карту, щоб Сільвер не міг по ній знайти золото Флінта. Те, що сталося далі з героями, демонструє мужність, сміливість і спритність Джима Хокінса, його готовність принести себе в жертву в ім’я справжньої дружби. Хлопчика очікували захоплюючі та небезпечні пригоди...

 

Володимир Винниченко «Федько- Халамидник»

В оповіданні «Федько-халамидник» письменник розповідає про двох хлопчиків-однолітків. Федько - син бідного робітника, а Толя - дитина з багатої сім’ї. Федько був чесним, ніколи не брехав, але був великим бешкетником, заважав хлопцям гратися, шкодив їм. Толя ж був тихим і смирним, ніколи не бешкетував. Федько, відчайдушний і сміливий, не побоявся по крижинах перебратися з одного берега на інший. Толя, честолюбний, захотів і собі похизуватися перед хлопцями. Федько не байдужий до чужого нещастя, він благородний, готовий прийти на допо­могу. Толя підлий і брехливий. Він навіть не подякував Федьку за те, що той врятував його від смерті. Толя черствий і байдужий до нещастя інших людей. Він зміг безтурботно гратися в той час, коли на цвинтарі ховали його рятівника.

 

Олександр Довженко «Зачарована Десна»

Це цікава розповідь про дитячі роки хлопчика Сашка. Цей твір дещо схожий на легенду про бідне дитинство великого письменника, адже писав його Довженко у дуже складні часи.

Сашкова сім’я жила у хаті, яка була збудована невідомо коли і ким. «Здавалося, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була та­кож на стареньку білу печерицю». Простора будівля на кілька кімнат здавалася Сашкові раєм. Його життя було сповнене бід, радощів, страху і відваги. Одного разу малий Сашко сховався в клуні і перебирав у пам’яті приємне і неприємне в своєму житті. Він страшенно боявся бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любив, коли довго йде дощ і коли п’явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани. Він не любив носити в од­ній руці велике відро води, полоти і пасинкувати тютюн. Але на світі для хлопчика є дуже багато приємних речей. Він любить дивитися на малий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці і побачити в хаті теля. Приємно знайти пташине гніздо і їсти паску, приємно ходити по теплих калюжах і спати в човні. Це був світ перших дитячих вражень хлопця, який виріс справжнім письменником.

 

Всеволод Нестайко «Тореадори з Васюківки»

Дуже цікава повість у якій розповідається про пригоди двох кмітливих та веселих хлопців.

Пригоди Яви та Павлуші викликають захоплення, а їхня винахідливість вражає. Хлопці завжди мають безліч нових оригінальних ідей. Правда, іноді задуми Яви та Павлуші втілюються у життя трохи не так, як планують хлопці, і тоді виходить справді кумедна ситуація. Проте рідні та друзі люблять їх, незважаючи на їхні вигадки та винаходи. Наприклад, як вони будували метро під сви­нарником або проводили бій биків і замість справжнього бика обрали корову Контрибуцію, або як намагалися спіймати шпигуна.

 

Ярослав Стельмах «Митькозавр з Юрківки»

Два хлопчики-п’ятикласники - Митько й Сергій, отримавши від вчительки ботаніки завдання зі­брати колекцію комах, вмовляють батьків відпустити їх на літо до Митькової бабусі в село. Батьки Сергія одразу не погоджуються, бо знають, яка то вибухова сила, ці двоє друзів, але, зрештою, 1 здаються, піддавшись вагомим аргументам про «передчасне старіння наших організмів» та двій­ки за незібрану колекцію.

Приїхавши до Юрківки, по дорозі до бабусиної хати Митько й Сергій зустрічають велосипедис­та Васька - хлопця років чотирнадцяти, що сміється з озброєних сачками друзів. Саме цей ве­лосипедист від нічого робити вирішує пожартувати й налякати приятелів. Випадково побачивши Митька й Сергія на березі озера, Васько таємничо розповідає їм про страшне чудовисько, химеру, що живе в лісовому озері. Оповідь, на перший погляд, підозріла й мало подібна до правди, але цікава до неможливості! Тому Митько й Сергій вирішують все таки заночувати біля озера, аби з’ясувати, чи ховається в ньому страшна тварина. Власне, з цього моменту й розпочинаються найцікавіші пригоди друзів, непомітне для них самих надзвичай­не захоплення зоологією...

 

Степан Васильченко «Бусурмен»

В оповіданні описано випадок сварки маленького Семена із заклопотаною матір’ю, але дуже по-доброму зображує автор цю сварку, навіть із певним гумором, теплом і народною мудрістю у кож­ному рядку. Ми розуміємо, що мати, хоч і лається на «бусурмена» (бо той не хоче молитися), але серцем намагається дати йому розум. Вона залякує сина пеклом і тут же «лагідним, тихим голосом» застерігає свою дитину від пекельних мук і стає зрозумілим, що і материні сердиті слова, і лупцю­вання за цигарку, і виганяння з хати «до бусурменів» - це все викликано хвилюванням за рідного сина, за його душу, його майбутнє. Тому щасливим сподіванням озиваються у нашому серці «могучі дрібні передзвони радісного нового паламаря», яким стає у власній уяві бешкетник Семен.

Вальтер Скотт «Айвенго»

Роман переносить нас у Середньовічну Англію. Дія роману припадає на 1194 рік і пов’язана з поверненням в Англію після тривалої відсутності короля Річарда І, названого Левовим Серцем. Англія як держава на той час лише зароджувалася. Королю Річарду довелося вести боротьбу з братом Джоном, який намагався захопити владу, а також з феодалами, норманськими баро­нами. Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману - Вільфреда Айвенго. Він усім серцем покохав леді Ровену - вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Кенінсбурзьким, недалеким нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі ви­звольного руху саксів. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповів їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Складний і сповнений пригод шлях очікує Айвенго дорогою до щастя.

 

Джонатан Свіфт «Мандри Лемюеля Гуллівера» Частина 1.

Перша частина роману описує пригоди Гуллівера у вигаданій країні Ліліпути. Сама назва країни говорить про те, як виглядають її мешканці. Спочатку жителі Ліліпутії зустрічають Гуллівера дуже при­вітно. Йому дають ім'я Людина Гора, надають житло, забезпечують харчами - що особливо важко - адже його раціон рівний раціону сімсот двадцяти восьми ліліпутів. З Гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. Одного разу Гулліверу дарують навіть титул нардака, найвищий титул в державі. Це відбувається після того, як Гуллівер притягує через протоку весь флот ворожої держави Блефуську. Поступово Гуллівер все ближче знайомиться із життям Ліліпутії і дізна­ється, що у цій країні існують дві партії - Тремексени і Слемексени, кожна з них відрізняється тим, що одні є прихильниками низьких підборів, а інші - прихильники високих. На цьому ґрунті між ними виникають жорстокі суперечки. А причина війни між Ліліпутією і Блефуську полягає в питанні - з яко­го боку розбивати яйця з гострого або тупого кінця. У результаті Гуллівер тікає з Ліліпутії...

 

Микола Гоголь «Тарас Бульба»

Повість описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії - епоху козацтва, зо­бражує силу національного характеру, козацької звитяги, дух самої епохи, яку автор відтворює яскраво і колоритно. В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запо­розького козака. Тарас - належить до корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають за любов до Батьківщини, мужність, вірність козацькому товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.

Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх – свою гордість - товаришам. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним отаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син Андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зломило справжній патріот і запорожець обирає любов до України, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька...

 

Чарльз Діккенс «Пригоди Олівера Твіста»

Це роман про тяжкі життєві випробування дитини. Герой роману народився в робітному бу­динку. За законодавством 1834 року в робітних будинках Англії був режим, яку в’язниці: бідняка насильно розлучали із родиною та поступово доводили до повного отупіння. У долі маленького Олівера немає нічого незвичайного, «Стара історія!» - вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері Олівера, на її руку, на якій не було обручки. Новонароджений Олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. Діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві. Але хлопчик тікає із цих безжальних умов життя до Лондона. Там потрапляє в лапи злодіїв, але жоден член групи не може змусити хлопця красти. Олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. Щасливий збіг обставин дозво­ляє йому піти від грабіжників і знайти притулок у добрих людей.

 

Іван Франко «Захар Беркут»

Захар Беркут - дев’яностолітній старець, «сивий голуб», поважний вождь гірської громади. Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змоло­ду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Захар - батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця. У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - діяти на користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль.

 

Євген Гуцало «Сім’я дикої качки»

В оповіданні описано ставлення дітей до представників пташиного світу - сім’ї дикої качки, показано стосунки дітей зі світом природи.

Юрко, який приїхав із міста в гості до бабусі, був задоволений, бо вранці без батьків вирушив на рибалку. Риба не ловилася, а тут ще до нього прийшла Тося, з якою він то мирився, то сварився. Раптом діти побачили дику качку з каченятами. Юрко кинувся збирати малих, незва­жаючи на крики качки. Тося просила Юрка випустити каченят - вони ж без води, без матері не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приручить. Хлопець приніс каченят додому, намагаючись їх приручити. Малі нічого не їли, здавалося, ось-ось вони загинуть. Поки Юрка не було вдома, Тося швиденько зібрала каченят і понесла до води, сподіваючись на те, що вона їм допоможе, віддасть качці-матері. Дівчина намагалася привчити каченят плавати. Сільські хлопці, які прибігли до річки, допомагали їй. Але, на жаль, не дуже це у них виходило... Юрко усвідомив, що вчинив погано, але, на жаль, було вже пізно.

 

Андрій Чайковський «За сестрою»

Татаро-турецькі завойовники нападали на міста і села, руйнували їх, палили, людей забирали в полон.

Сумна доля спіткала й село Спасівку. В одну мить залишився Павлусь без матері, діда, втратив він і любу сестру Ганю. Хоча Павлусь був ще малим хлопчиком, він зрозумів, що лишився єдиним захисником і визволителем своєї сестри. Усього довелося зазнати на довгому шляху до Криму. Хлопчик усе залишає і їде за сестрою. Для цього треба бути сміливим і відважним. Таким і був Павлусь. А ще він дуже любив свою сестру.

Довелося Павлусеві зустрітися з татарами: його і продавали, і приставляли до роботи, і карали. Та навіть у таких умовах він не втрачав почуття власної гідності, виявляв розум, кмітливість і винахідливість. У міру своїх сил він допомагає козакам, які потрапили в неволю, випрошує волю своєму землякові Остапу Швидкому. Врешті Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості.

 

Андрій Дімаров «Блакитна дитина»

Цей твір - чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослої людини про своє дитинство. Коли син письменника приходить додому із двійкою чи зауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, дорікаючи йому, з «виховною метою» розповідають, яким слухняним та розумним ріс батько хлопчика. Проте батькові чомусь стає трохи ніяково, як і його синові-бешкетнику, у нього також палають вуха від сорому: «Адже коли б оця блакитна дитина залетіла бага­то-багато років тому в наш 5 «Б» клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір’я, звичайно ж, лишилося б у моїх жменях!».

 

 

 

Аліг’єрі Данте «Божественна комедія»

Комедія від першої до останньої сторінки пройнята постійним пошуком нового шляху в житті, який повинна обрати кожна людина. Проводячи своїх читачів через усі кола пекла, через чистилище до раю, автор показує де шукати надію на спасіння.

Спочатку Данте описує похмурий ліс, намагаючись вийти з якого, герою на перешкоді стоять три звіра: пантера - символ привабливості земних радощів, лев - символ гордості і насильства, та вовчиця - символ жадоби й егоїзму. У різних пекельних колах автор змальовує душі
тих, чиїм гріхом було марнотратство, гнів. Данте підкреслює, що чим глибше матеріальний гріх проникає в людську душу, тим страшніша кара її чекає. Через це в пеклі мучаться зловмисники, шахраї, зрадники. Після цього Данте потрапляє до чистилища, де бачить душі тих, хто був дуже гордий, заздрісний, скупий, ненажерливий чи марнотратний. І ось перед його очима відкривається новий світ, сповнений краси і добра. На берегах Святосяйної річки пломеніють вогняні квітки - це душі праведників. Ще вище розташований престол Бога. Він ніби обіймає Всесвіт. Захоплений цією красою і гармонією, поет приходить до розуміння, що світом править любов. Тільки вона робить душу людини щирішою, добрішою, досконалішою. Той, хто вміє кохати, хто вміє жертвувати собою заради інших, не може скоїти злочину.

 

Джованні Бокаччо «Декамерон»

Десять юнаків і дівчат покидають місто, де лютує чума, і усамітнюються в заміському будинку. Щоб згаяти час, вони розповідають впродовж десяти днів кожний по новелі.

У цій збірці новел автор зображує безліч життєвих ситуацій і явищ. Ці розповіді – смішні й трохи сумні, в’їдливі й іронічні, легкі та іскристі (деякі на грані фолу!) - настільки живо, яскраво й доступно передані м’якою флорентійською говіркою, сповнені тонким психологізмом і знанням жіночого єства (адже книга присвячена, в принципі, жінкам). Навіть не відчуваєш часової прірви майже в сім століть, яка розділяє нас із цими молодими людьми.

 

Вільям Шекспір «Гамлет»

Принц датський Гамлет, який є головним героєм трагедії, - це типовий інтелігент-гуманіст. Він щиро вірить у людину - найдосконалішу з усіх істот. Гамлет - студент одного з найвідоміших університетів. Він оточений друзями й сповнений палкої любові до життя. Головний герой не знає, що його уявлення про світ розвіється, мов дим, при першому зіткненні з реальністю. Гамлетові доведеться відчути, так би мовити, всі сумніви, властиві людині взагалі, і два суперечливих почуття оволодіють його душею. Гамлет повертається в Ельсінор після несподіваної смерті його батька-короля. Принц дізнається, що його мати, королева Гертруда, надто швидко вийшла заміж за нікчемного й хитрого Клавдія, який і отруїв короля. Таким чином, королева Гер­труда зрадила не тільки чоловіка, але й сина. Гамлет присягається помститися за смерть батька. Віднині помста стає головним змістом його життя...

 

 

Мігель де Сервантес «Дон Кіхот»

Історія про збіднілого дворянина дона Алонсо Кохана, який на дозвіллі любив читати лицарські ро­мани, забуваючи про все на світі. І от він вирішив зробитися мандрівним лицарем, блукати світом, озброєним і на коні, шукати карколомних пригод і робити все так, як радять лицарські романи. Ман­дрівному лицареві слід мати особливе лицарське ім’я, і Алонсо Кіхана нарікає себе Дон Кіхотом. Мета цього новоявленого лицаря - захищати знедолених, бідних, убогих. Але завдяки тому, що Дон Кіхот не має найменшого уявлення про справжній навколишній світ, його вчинки несподівані й викликають сміх.

Надзвичайно цікавими будуть історії про битву із вітряками, які здалися Дон Кіхоту казковими ве­летнями; відважний напад на стадо баранів; битва з бурдюками для вин в підвалі заїжджого двору та визволення справжніх злочинців, яких герой Сервантеса прийняв за безвинно покараних. Перемоги Дон Кіхота насправді стають джерелом нових неприємностей для усіх, з ким зводить його доля.

 

Іван Карпенко-Карий «Сто тисяч»

Майже життєва гумористична історія Герасима Калитки - головного героя, усі думки якого кру­тяться навколо одного питання - гроші, гроші, і ще раз гроші. Калитка скуповував землю за будь-якої нагоди. Він купував її в селян, що розорилися. Не гребував і землею тих поміщиків, які змушені були продавати свої маєтки. Недоїдаючи, недосипаючи, купуючи шматочками, Герасим вже придбав двісті десятин землі. Але все йому мало. Він знає, що поруч живуть Пузир, Чобіт, у яких десятини землі рахуються тисячами, і Калитка прагне порівнятися з ними в багатстві. А крім того, під боком живе панок, мотається і туди, й сюди, заложив і перезаложив - видно, що замотався: от-от продасть землю. З якою радістю купив би Калитка цей кругленький шматочок, але йому для цього не виста­чає грошей. І тоді Герасим укладає угоду з невідомим жидом, щоб за п'ять тисяч справжніх грошей купити сто тисяч фальшивих. Це була велика спокуса, не зміг Калитка встояти перед великою жадо­бою легкої наживи. Вихваляючись, що він сам кого хочеш обдурить, він все ж таки сам залишився в дурнях, купивши чистісінький папір. Калитка повісився... і дуже шкодував, що його витягли з петлі: «Краще смерть, ніж така потеря!».

 

Михайло Коцюбинський «Дорогою ціною»

У повісті описано історію молодих людей, які опинившись у кріпацькій неволі, не бажали скоритися з панським ярмом на шиї. Остап та Соломія - кохали одне одного. Але для пана вони були «товаром», тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. І от закохані виріши­ли втекти. Остап мріяв жити поміж вільних людей, а Соломія хотіла оселитися у слободі, госпо­дарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Під час втечі Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Оста­па забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана. Соломія не уявляла собі життя без коханого, тому хотіла визволити його. Але спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії. Втрата коханої стала для Остапа втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу зустрічі з коханою у іншому світі.

 

Володимир Дрозд «Білий кінь Шептало»

Кінь Шептало знає про свою незвичайність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків - норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого, а зовсім навпаки. Шепта­ла гнітить принизлива робота колгоспних коней, яких женуть на водопій не до річки, а до колодязно­го корита. Одного разу білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки. Шептало пасеться, лежить на траві, купається у річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко у свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, але серед натовпу краще залишатися сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.