Ми зробимо Україну іншою, бо ми інші

Четвер, 12 березня 2015, 10:23

Підготувала Тереза Багай, учениця 7-А класу.

У четвер, 26 лютого, в Українській гімназії №1 відбулася зустріч із воїном АТО Василем Ленюком. Пан Василь – не тільки активний діяч Майдану й доброволець у лавах української армії. Він талановитий художник, історик, був одним із засновників обласної федерації бойового гопака, членом Українського народного руху.

Все життя займаючи активну життєву позицію, Василь Ленюк вирушив не вагаючись на Майдан, коли все тільки починалось, і став комендантом та уповноваженим із мобілізації. На власні очі бачив усе, що відбувалося на барикадах, і брав безпосередню участь у боях на вул. Грушевського, біля Будинку профспілок. Хоч був поранений, у розпал боротьби, 18 лютого, продовжував тримати оборону, допомагав координувати дії бійців. Розповідає, що з-поміж 42-ох сотень Майдану 10 очолювали сотники з Івано-Франківської області, але, на жаль, сам Івано-Франківськ ще не дав Україні багато видатних героїв, окрім Романа Гурика. Пан Василь згадував також, як викривали та знешкоджували «тітушок», відбирали добровольців для оборони, здійснювали розвідку. З його слів напружені будні захисників Майдану постають під зовсім іншим кутом, так реалістично, що залишається лише дивуватися, як прості люди проявляли такий героїзм у, здавалося б, безвихідних ситуаціях.

Після Майдану Василь Ленюк вирушив на Схід і зараз воює у піхотному штурмовому підрозділі. Брав участь у боях в с. Чорнухіно, був і в Дебальцевому. Розповідає, що основними проблемами армії є використання застарілої техніки та непослідовність, неузгодженість у наказах керівництва, що також завадило бійцям покинути Дебальцеве без втрат. Ще однією проблемою пан Василь вважає деморалізацію структури української армії, порівнюючи становище військових в Україні та за кордоном, де офіцер споконвіків є уособленням держави, відданості, героїзму та патріотизму.

Гість вважає, що велика сила українців – взаємодопомога, і каже: «Допомога народу щодня дає наснагу проводити атаки». Він вважає, що, мабуть, єдине, чого не передбачав Путін, – це єдності й допомоги на Майдані та волонтерства. Кожного дня на Схід прибувають автобуси від волонтерів, люди допомагають усім, чим можуть. Найбільше втішають записки з теплими й щирими словами підтримки і власноруч виготовлені обереги – ляльки-мотанки, ангелики, яких, як каже пан Василь, має вже цілу колекцію.

Про звичайних людей зі Сходу Василь Ленюк розповідає з любов’ю і теплом. Особливо запам’ятався йому Свят-вечір, коли бійці були пригнічені через втрату товаришів, а місцеві діти після вечері принесли їм кутю, заспівали колядок і підбадьорили українським словом. Гість каже, що на Сході немає упередження проти України й українського, люди готові допомогти, та й самі військові часто допомагають цивільним: опікуються деякими хворими, забезпечують охорону, діляться їжею. Відповідаючи на питання гімназистів, насамкінець пан Василь сказав, що, на жаль, один Бог знає, коли закінчиться ця війна, тому нам залишається продовжувати боротися й вірити.

Крім того, перед учнями виступав пан Михайло, який розповів про перспективи військової кар’єри та освіти за військовою спеціальністю.

 На завершення зустрічі виступив директор п. Ігор Дейчаківський, який звернувся до гостей та присутніх гімназистів: «Колись українці були художниками, а тепер настав час, коли українець – це воїн. Кажуть, що це вже кінець, але ми віримо,що це тільки початок. Початок нового етапу в українській державності. Ми зробимо Україну іншою, бо ми інші!»