Ліцей ім. Миколи Сабата

Українська гімназія №1 Scientia vinces*

English version

Відомі випускники першої гімназії (1905-1939)

ВИХОВАНЦІ ГІМНАЗІЇ

Станиславівська українська гімназія за майже чотири десятиліття свого існування зуміла утвердити в середовищі учнівської молоді особливий гімназійний дух, породжений пануванням в її житті особливих навчальних та патріотичних традицій. Маючи в Галичині славу навчального закладу з дуже жорсткими вимогами як до вихованців, так і до вихователів, вона не тільки могла собі дозволити порівняно легко справлятися з усіма навчальними вимогами, накладеними на неї різними окупаційними режимами, але й прищепити своїм учням внутрішню і зовнішню зібраність, глибокий патріотизм в ділах і помислах, а також вміння добиватися поставленої мети.

В результаті випускник Станіславівської гімназії являв собою особливий тип цілеспрямованої особистості, здатної вирішувати будь-які життєві, творчі, наукові, а то і державні проблеми. Доказом цього є життєвий шлях будь-кого з випускників гімназії – людей відомих і не дуже, які досягнули вершин своєї творчої, наукової чи політичної кар’єри, чи тих, які прожили зовні скромне і чесне життя. Всі долі вихованців, незважаючи на їх різний життєвий шлях, об’єднує вихована гімназією цілеспрямованість і працьовитість, вміння відстоювати свою позицію і доброї вартості амбіційність. Десятиліттями радянська система викорінювала пам’ять про ціле покоління людей, які своєю працею і боротьбою хотіли змінити життя своїх земляків на краще. На жаль, більшовицька влада добилася в цьому напрямку відчутних успіхів. Сьогодні не так просто зібрати в єдине ціле розрізнену інформацію про велику будову української національної і педагогічної справи на Прикарпатті під назвою – Станиславівська українська гімназія. Хочеться сподіватись, що справою майбутніх історичних досліджень, за участю сьогоднішніх учнів гімназії, стане виявлення фактів життєвого шляху кожного випускника гімназії починаючи з 1905 року і аж до останнього року її існування. Правда, вже нині варто підбити хоча б деякі підсумки зібраної інформації за останній час і запропонувати всім зацікавленим біографічні довідки ста вихованців гімназії, які своїм життям і діяльністю в різних ділянках людського буття зуміли реалізувати вищенаведену тезу про вміння добиватися поставленої мети. Що ще об’єднує ці сто коротеньких біографічних довідок? Безумовно, всі ці люди різні за своїми політичними, професійними і життєвими устремліннями, адже і в природі немає нічого абсолютно однакового. Є тут інформація як про відомих митців, лікарів, педагогів, науковців і спортсменів, так і про політичних діячів та українських патріотів. Але однією з найважливіших ознак, яка скеровувала роботу по упорядкуванню цих відомостей, була значимість життя і діяльності вибраних нами людей для нашого суспільства і його історії. Непросте питання постало у кваліфікації вищезгадуваної значимості щодо діячів КПЗУ, а також КПРС. Вони чи не єдині з політичних діячів, про яких в радянські часи дозволялося говорити. Думається, що сам їх життєвий шлях (а здебільшого вони зазнали сталінських репресій і були знищені) є оцінкою їхньої позиції, а остаточні акценти в оцінці їхньої діяльності розставить час і зафіксує історія. Доля сьогодні вже відомих діячів ОУН-УПА не може не стати підтвердженням репутації нашої гімназії як осередку національного духу молоді в минулому. Практично більша частина гімназійної молоді прилучалася до лав ОУН саме тут, у стінах школи, незважаючи на репресії з боку окупаційних режимів. В цьому учням допомагала, можливо, не явна, але всім зрозуміла підтримка їхніх вчителів, багато з яких в минулому самі із зброєю в руках боролися за українську державність. Нелегкий життєвий шлях, позначений тюрмами і засланнями, пройшла більшість випускників гімназії, які залишилися в Україні після приходу більшовиків. Незважаючи на те, що вони своїми знаннями та розумом могли принести користь народові, вчорашні учні водночас стають “ворогами”, бо саме поняття гімназист в сталінську добу кваліфікувалося як “неблагонадійний”, “злочинець” і все, що може бути найгірше. Тому вивчення біографії цих людей повинно стати в ряд невідкладних справ для дослідників уже сьогодні. На щастя, ті гімназисти, які опинилися далеко від рідної землі, мали змогу, а головне – бажання берегти добру пам’ять про свою “Альма-матер”, що можна прослідкувати з численних друкованих сьогодні спогадів, наукових розвідок та зібраних матеріалів. Саме завдяки старанням цих людей, які, натхненні прикладом чужоземних культурних націй, зуміли зберегти для нас так потрібні нам сьогодні перли духовності. І це зрештою допомогло зберегти память про багатьох із тих хто і в минулому і сьогодні з гордістю називають себе учнями української гімназії в Станиславові.

	Дмитро Клячківський (1911–1945) Полковник УПА, Головний командир УПА. Народився на Волині. Навчаючись в Станіславівській гімназії, був активним пластуном. Після закінчення гімназії працював в Станіславові в кооперації. Був активним членом ОУН. Після приходу більшовиків арештований і засуджений на кару смерті. Дивом вцілів, вирвавшись з тюрми в місті Бердичеві, де під час наступу німців енкаведисти намагалися знищити в’язнів вогнем. В 1942 році призначений провідником ОУН – Північно-західних земель України. В 1943 році стає командиром УПА-“Північ”. Загинув під час штурму більшовиками його укріпленої квартири біля Орлівських хуторів Клеванського району. Посмертно був іменований полковником.		Василь Величковський (1903–1973) Єпископ УГКЦ Народився в Станіславові. П’ять класів закінчив у Городенківській гімназії. Восени 1919 року вступив до УГА. Був у польському полоні. Повернувся до Станіславова в 1920 році. Отримавши середню освіту в Станіславівській гімназії, поступив в Таємний Український університет, де студіював теологію. В 1925 році – висвячений на священика. Був парохом в місті Костополі на Волині, а пізніше повернувся в Станіславів. Переслідувався в часи першої більшовицької та німецької окупацій. В 1944 році, після повторного приходу більшовиків, на нього було вчинено тиск, аби заставити перейти в православ’я. Не добившись бажаного, його засуджують до кари смерті, яку потім замінили на 10 років таборів. Вийшовши на волю, поселився у Львові. В 1959 році одержав номінацію на єпископа забороненої УГКЦ. В 1963 році висвячений на єпископство патріархом Йосипом Сліпим. В 1969 році арештований агентом КГБ за свою душпастирську працю і кинутий в тюрму. В 1972 році одержав дозвіл на виїзд до Югославії, звідки переїхав до Риму. Пізніше проживав у Канаді, де і помер.

	Анатолій Кос-Анатольський (1909–1983) Український композитор, народний артист України. Народився в Коломиї. Вчився в Станіславівській гімназії. В 1934 році закінчив Львівську консерваторію імені Шиманського. З 1934 по 1937 роки – викладач у Стрийській філії Вищого музичного інституту імені Лисенка. З 1952 року – викладач Львівської Консерваторії. В 1973 році стає професором. Творець багатьох музичних творів, що стали українською класикою. Серед них опери: “Заграва” (1959 рік), “Хустка Довбуша” (1951 рік), “Сойчине крило” (1956 рік); оперета “Весняні громи”, а також симфонічні твори, кантати, пісні й романси. Серед найпопулярніших пісенних творів: “Ой ти дівчино, з горіха зерня”, “Солов’їний романс”, “Ой піду я межи гори”.		Степан Ленкавський (1904–1977) Провідний діяч ОУН. Народився в селі Угорники біля Станіславова у сім’ї священика. Після закінчення гімназії продовжував навчання у Львівському університеті, де вступив у СУНМ. В короткому часі стає членом проводу цієї організації. Проводив велику пропагандистську роботу серед студентства. Від СУНМ брав участь у першому конгресі ОУН в 1929 році. Автор знаменитого “Декалогу українського націоналіста-революціонера”. Був постійним членом Крайової Екзикутиви ОУН. За підпільну працю чотири роки провів у польських тюрмах. Був співтворцем Акту 30 червня 1941 року – проголошення Самостійної України. Арештований гестапівцями і три з половиною роки провів у концтаборі смерті Освенцім (Аушвіц). Після виходу на волю – діяльний член Проводу ОУН Степана Бандери. Після смерті Бандери десять років був провідником ЗЧ ОУН. Пізніше продовжував працю у Проводі. Помер у Мюнхені.
	Дарія Макогон-Полотнюк (1907–1982) Псевдонім — Ірина Вільде, українська письменниця. Народилася в Чернівцях. Вищі класи гімназії закінчила в Станіславові. Тоді ж почала писати короткі оповідання. Вчилася славістики в Львівському університеті. Тут написала першу свою повість “Метелики на шпильках”. Потім вийшли “Повнолітні діти”, “Б’є восьма”. Чоловіка, Євгена Полотнюка, в 1943 році розстріляли німці. Після приходу більшовиків продовжила активну творчу працю, ставши радянською письменницею соцреалістичного напрямку. Була головою Львівського відділу Спілки письменників України.		Мирослав Скала-Старицький (1909–1969) Оперний співак. Народився в містечку Скала над Збручем. Навчаючись у гімназії, брав участь у хорі “Думка”. Після закінчення гімназії вчився у Музичному інституті імені Лисенка у Львові. Науку співу дістав у професора Улуханової. В часи німецької окупації переїхав до Відня, де склав “на відмінно” іспит у Віденській музичній академії зразу на четвертий курс. Після державного іспиту був зачислений як “перший тенор” до оперного театру міста Кайзерслаутерна. З тріумфом виступав у багатьох державах світу в головних ролях опер: “Бохма”, “Ріголетто”, “Травіата”, “Мадам Батерфляй” та ін. Був великим популяризатором української музичної культури.
	Богдан Ясінський (1923–2002) Громадський діяч української діаспори у США, педагог і бібліотекознавець, науковець. Народився в Станіславові. Гімназію закінчив у 1943 році, а через рік прибув до Німеччини, де розпочав свої університетські студії, відвідував Німецький університет. У 1949 році переїхав до США, де закінчив Джорджтаунський університет і школу дипломатичної служби. В 1961 році у Марленському університеті захистив магістерську працю на тему “Фізика плазми в Совєцькому Союзі”. Пізніше впродовж 20 років очолював відділ мікрофільмування у бібліотеці конгресу США. Один з організаторів, а тепер керівник відділу україніки цієї бібліотеки. Він автор ряду наукових праць і популяризатор україністики на американському континенті, в Австралії та Європі. З колективом авторів видав два томи “Альманаху Станіславівщини”.		Олекса Гірник (1912–1978) Український дисидент, політв'язень, Герой України. Часто піддавався репресіям з боку польської влади. В 1937 році засуджений Військовим трибуналом на п’ять років тюрми за належність до ОУН. В 1940 році більшовицький суд у Станіславові засудив його на вісім років таборів суворого режиму і п’ять років спецпоселення. Після покарання повернувся до Богородчан, де змушений був працювати простим робітником. В ніч з 21 на 22 січня 1978 року здійснив акт самоспалення в Каневі біля могили-пам’ятника Т. Шевченку в знак протесту проти русифікаторської політики комуністів в Україні.
	Роман Смик (1918–2007) Меценат української культури, релігійний і громадський діяч, лікар. Народився в Жовчеві на Рогатинщині в сім’ї священика. Вчився спочатку в Рогатинській гімназії, а потім у Станіславівській. Закінчив медичний факультет Берлінського університету. В 1945 році захистив докторську дисертацію на тему “Українська народна медицина”, а потім працював лікарем у Німеччині. В 1950 році переселився до США, де до виходу на пенсію працював лікарем. Невтомний збирач матеріалів про життя і діяння кардинала Й. Сліпого і письменника Б. Лепкого. Автор популярних праць на медичну тематику та німецько-українського словника. Член НТШ. Визнаний “Чоловіком року” штату Іллінойс за 1990 рік.		Святомир-Михайло Фостун (1924—2004) Український письменник і журналіст, громадський діяч. Народився в селі Милування (біля Станіславова). Вчився в Станіславівській гімназії. З 1943 року – в дивізії “Галичина”, а після війни – у таборі військовополонених у Ріміні (Італія). Емігрував до Англії, де здобув юридичну освіту і захистив докторську дисертацію. Впродовж 1971-1973 років працював генеральним секретарем Світового Конгресу Вільних українців. Редактор журналів “Відомості”, “Сурмач” та газети “Українська думка” (Великобританія). Очолює об’єднання колишніх Вояків України у Великобританії та тамтешнє письменницьке Товариство. Автор художніх творів “Плем’я непокірних” (1971 рік), “Звідуни степових когорт” (1972 рік), “Нас розсудить Бог” (1985 рік) та багатьох інших.
Андрухович Роман (1915 р.н.) – письменник, громадський діяч українців у Польщі. Народився в Станіславові, де закінчив початкову школу, гімназію, вчився в торговельній школі. У 1944-1962 роках – в рядах Війська Польського. Учасник здобуття Берліна (1945 рік). З 1963 року працював у міжвоєводському торговельному кооперативі інвалідів у Кракові. Відзначений орденами і медалями Польщі. У часописі “Наше слово” та “Українському календарі” (Варшава) надрукував свої статті і гуморески. В 1993 році в Івано-Франківську вийшли з друку його спогади “Дорога в Україну”		Білинкевич Іван (1905 р.н.) – науковець. Народився в інтелігентній сім’ї, яка свій родовід вела з ХVІ століття. Після закінчення гімназії навчався на педагогічному відділі вищої торговельної школи в місті Кракові. Піддавався репресіям з боку німецької і більшовицької влади. Все життя присвятив вивченню творчості і життєвому шляху Івана Франка. Автор багатьох публікацій з даної тематики і з питань краєзнавства.
Білобрам Надія (1910-1941(?)) – українська патріотка. Народилась у Станіславові, в сім’ї гімназійного вчителя. Навчалася в дівочій гімназії “Рідна школа”, яку закінчила іспитом зрілості. Була членом “Молодої громади”, членом УВО і ОУН від молодих років. В 1939 році була звільнена з польської тюрми, в якій була ув’язнена третій раз за участь у визвольному русі. Восени 1940 року арештована енкаведистами і відправлена в тюрму по вулиці Білінського (тепер вулиця А. Сахарова). Зазнала нелюдських знущань і тортур, але твердо їх витримала. Весною 1941 року засуджена на кару смерті і вислана в Сибір, де і загинула. Місце і час загибелі невідомі.		Бойцун-Скочдополь Ірина (1908-1984) – педагог, громадська діячка. Народилася в селі Молодькові, біля Богородчан. З 1921 року жила з батьками в Станіславові, де навчалася в українській гімназії, яка на початку 20-х років була мішаною. Університетські студії закінчила у Львові. З 1930 року викладала історію і польську мову в “Рідній школі” міста Станіславова. Після закінчення війни виїхала з чоловіком за кордон в Ганау (Німеччина), а в 1949 році переїхала до США, поселившись у Хартворді. Вихована в “Пласті”, велику частину життя присвятила праці в цій організації.
Бойчук Осип (1907-1981) – громадський діяч. Народився у Львові. Пізніше зв’язав свою долю з Станіславовом, де отримав середню освіту в українській чоловічій гімназії, а правничі студії закінчив з дипломом магістра права у Львові. Від наймолодших літ належав до “Пласту” і більшу частину свого вільного часу присвячував праці в цій організації. Займав у “Пласті” високі керівні посади. Був членом Редакційної колегії ІІ тому збірника “Альманах Станіславівської землі”.		Гаєцький Теодор (1910-1982) – викладач. Народився в Озерянах. В гімназії був курінним XI Пластового Куреня імені І. Мазепи. Після війни емігрував до Австрії (Інсбрук), а потім до США. Працював професором у коледжах штату Міннесота [7].
Геник-Березовський Костянтин (1918-1988) – учасник антифашистського руху, науковець. Народився в селі Люча. Вчився в Коломийській та Станіславівській гімназіях. З 1938 року – студент медичного факультету Краківського університету. Після закриття німцями університету переїхав до родичів у Прагу, де брав участь у підпільному антифашистському русі. В 1942 році арештований гестапо і відправлений в концтабір Флосенбюрга. Дивом залишився живим. Після війни – студент Празького університету (медичний факультет), 1949 року навчається на філософському факультеті. В 1953 році отримав звання доктора філософії за працю “Діалектологічні елементи у творах Василя Стефаника”. Працював в університеті до виходу на пенсію в 1979 році. Писав та рецензував перші українські підручники. З дружиною Зіною переклав на чеську мову збірник оповідань В. Стефаника “Кленове листя”. Брав активну участь у культурно-громадській роботі празьких українців.		Гіль Зиновій (1918 р.н.) – лікар, громадський діяч. Народився у місті Львові. В 1938 році склав іспит зрілості в Станіславівській гімназії, а опісля відбув рік богословських студій у Станіславівській Семінарії. З приходом більшовиків арештований і засуджений на 10 років за антирадянську пропаганду. Медичні студії розпочав у Львові (1942-1944 рр.), а закінчив в 1950 році докторантом в університеті Інсбруку. Після еміграції до США працював лікарем в Трентальському психічному шпиталі, а потім мав приватну практику. Активний учасник руху за український патріархат. Понад 15 років працював у редакції місячника “Патріархат”.
Гірняк Йосип (1910-1979) – духовник станіславівського єпископа. Народився в Коломиї в сім’ї священика. Будучи учнем Станіславівської гімназії в 1918 році, добровольцем пішов в УГА. Після повернення з війни продовжив навчання. Переслідувався польською владою за активну участь у визвольному русі. Закінчив Духовну Семінарію і висвячений у Ватикані. В 1946 році, не зважаючи на шалений моральний і фізичний тиск, не підтримав так званий Львівський Собор, за що і був арештований. В 1949 році арештований повторно і висланий в табір для політв’язнів у Караганду. В 60-х роках повернувся. Таємно продовжував душпастирську працю, за що переслідувався владою. Помер і похований в місті Яремчі.		Голуб Юрій-Ростислав (1924-1947) – український патріот. Народився в селі Острова (Станіславівського повіту) в патріотичній сім’ї. Після закінчення в 1943 році гімназії в Станіславові вступив в Українську Дивізію. Вчився в Старшинській школі. В 1945 році здобув ранг поручника. Відступаючи на захід з частинами І Української Дивізії, влився з своїм підрозділом у відділи УПА. Загинув у бою з більшовиками в Чорному Лісі.
Голуб’як Остап (1923-1944) – провідник похідних груп ОУН. Народився в селі Тустань, Галицького району. В 1938 році стає членом юнацької мережі ОУН. У вересні 1939 року за наказом Проводу виїхав у Польщу, де проходив вишкіл ОУН для участі в похідних групах. У червні 1941 року повертається у Галичину. Був призначений керівником однієї з похідних груп і виїхав для підпільної праці в Кам’янець-Подільський. Загинув від рук більшовиків.		Гоцанюк Василь (1908-1937) – учасник українського національного та комуністичного рухів. Народився в селі Манява. В гімназії провчився лиш чотири роки, а потім був змушений піти працювати. В 14 років включається в підпільну боротьбу проти поляків у місті Надвірній. З 1925 року – член УВО. В 1927 році – голова комітету організації “Сельроб” в селі Зелена, пізніше в Маняві. Організатор читальні “Просвіти” в останньому. Активіст “Пласту”. Учасник І з’їзду комсомолу Західної України в Харкові (1931 рік). Залишився в Радянській Україні. В 1937 році був звинувачений у шпигунстві і розстріляний органами НКВС. В 1963 році посмертно реабілітований.
Грушкевич Микола (1912 р.н.) – лікар і громадський діяч. Народився в Станіславові. Після закінчення навчання в гімназії вступив до Львівського університету на медичний факультет. В 1938 році виїхав до Берліна, де підготував дисертацію на тему “Вплив хініну на обмін вуглеводнів”. З 1940 року працював у клініці природолікування в Дрездені, а з 1945 року в Бамбергу. В 1949 році переселився до США, де після кваліфікаційних іспитів розпочав приватну практику (Клівленд-Парм, Огайо). За студентських часів належав до “Пласту”, товариства “Обнова”, був членом товариства “Орли”. Довголітній член НТШ, автор наукових і науково-популярних праць.		Гузар Ярослав (1896-1963) – інженер, громадський діяч. Народився в Станіславові. Був учасником і керівником гімназійного хору. В 1915 році пішов в ряди УСС. Воював у гарматному полку під командуванням сотника Воєвідки. В 1918 році добровольцем вступив до УПА, де був призначений в 3-ій гарматний полк сотника Ю. Шепаровича. В червні 1919 року брав участь у чортківській битві. Перейшовши Збруч разом з частинами УПА, опинився в “чотирикутнику смерті”. В серпні 1920 року емігрував до Відня, де вчився на курсах торгівлі. Працював книговодом в Українському Земельному Банку. Був учасником хору “Сурма”. Після війни емігрував в Австрію, де як адміністратор мистецької групи “Муза” організував приблизно 120 концертів. З 1949 року був учасником хору “Думка” в Нью-Йорку, а також діяльним членом багатьох громадських установ.
Гурко Стефанія (1924 р.н.) – поетеса. Народилася в Ямниці. Середню освіту здобула в жіночій гімназії міста Станіславова. В 1941 році в складі похідної групи ОУН прибула в Кам’янець-Подільський, де проводила велику освітню роботу. Після повернення вчителювала в селі Яблуниця. За завданням ОУН перед приходом більшовиків переїхала до Львова, а пізніше емігрувала в Париж. Після одруження з Євгеном Гурком відбула до Австралії. До Канади прибула в 1958 році, де працювала в університетській бібліотеці міста Торонто. Авторка багатьох поезій, які друкувалися в різних поетичних збірниках. В 1989 році Об’єднання Українських письменників “Слово” видало добірку її поезій під назвою “Три джерела”.		Девосер Софія (1903-1978) – лікар. Народилася в Станіславові в сім’ї директора гімназії Сестер Василіянок. Після закінчення гімназії студіювала медицину у Празі. В 1933 році отримала диплом у Відні, а в 1934 році відкрила приватну лікарську практику в Станіславові. З 1935 року – член Українського Лікарського Товариства. Після війни 20 років працювала лікарем у одній з лікарень Івано-Франківська.
Деделюк Марта Ярославівна (1926 р.н.) – педагог. Народилася в селі Жураках, в сім’ї священника о. Шарка. В гімназії навчалася в роки німецької окупації (1941-1944 рр.). Закінчила Станіславівський педагогічний інститут (мовний факультет). Упродовж 40 років викладала українську мову та літературу в середній школі. Нагороджена значком “Відмінник народної освіти УРСР”. Проживає в Коломиї.		Дейчаківський Богдан (1911 р.н.) – підприємець, громадський діяч. Народився в Ямниці, де здобув початкову освіту. Навчаючись у гімназії, брав участь в різних освітніх акціях по селах Станіславівщини. В 1934 році арештований польською владою і відправлений в “Березу Картузьку” (концентраційний табір). Після звільнення займався підприємництвом і просвітницькою роботою в селі Пороги в Надвірнянському повіті, а потім у Станіславові. В січні 1941 року був арештований енкаведистами і зазнав жорстоких тортур в катівнях станіславівського НКВД. В червні 1941 року, перед приходом німців, в числі інших в’язнів, зумів втекти з неволі. В липні 1944 року виїхав за кордон. Сьогодні проживає в США.
Дейчаківський Володимир (1913-1964) – провідний діяч ОУН. Народився в Ямниці. Був добрим спортсменом. Після закінчення гімназії записався на філологічні науки до Львівського університету. Ще в шкільні роки стає діяльним членом ОУН. Був декілька раз арештований польською поліцією. В 1941 році очолив групу для окремих завдань і, перебравшись нелегально в Західну Україну, окуповану більшовиками, працював до приходу німців. Активний учасник проголошення незалежності України в Станіславові влітку 1941 року. 15 вересня 1941 року арештований гестапівцями і висланий в концентраційний табір смерті Освенцім (Аушвіц). Після звільнення з неволі включився в працю ЗЧ ОУН. В один час виконував обов’язки члена Проводу ЗЧ в Західній Німеччині. Переїхавши в Канаду працював у видавництві “Голосу України” і в кооперативі “Будучність”. Помер у Торонто.		Дем’янчук Василь (1897-1938) – науковець. Народився в Надвірній. У 1915 році закінчив гімназію. В цьому ж році під час відступу російських військ з Галичини виїхав з родиною до Харкова. Був членом нелегального гуртка “Молода Україна”. В 1922 році закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. З часу заснування Української АН працював у ній секретарем, а потім науковим співробітником історико-філологічного відділу. Читав лекції з української мови студентам Київського університету. Автор 12 наукових праць з мовознавства, високо оцінених фахівцями (зокрема академіком А. Кримським). В 1929 році арештований і засуджений комуністичною владою на 5 років. Після відбуття покарання в Карелії був повторно арештований і 28 листопада 1938 року розстріляний.
Дем’янчук Михайло (1899 р.н.) – підприємець, український патріот. Народився в Надвірній. Після закінчення 7-ми класів Станіславівської гімназії був призваний до австрійської армії. В 1918 році брав участь в установленні української влади в Кам’янці Струміловій. Брав участь у складі українських збройних сил в боях з поляками біля Львова. Був поранений. Пізніше вступив в УГА. Брав участь у поході на Київ. Воював з денікінцями, а потім у складі полку Шепаровича виступив проти більшовиків і потрапив до них в полон. Виїхавши в складі ІІІ Бригади ЧУГА на польський фронт, потрапив у полон до поляків, з якого був звільнений в 1920 році. У Львові закінчив Український університет, а потім вищі торговельні курси. Займався підприємництвом у Львові і в Надвірній. Був членом УВО-ОУН. В 1939 році емігрував до Німеччини. В 1952 році переїхав до США, де продовжував займатися підприємництвом і громадською працею.		Дершко Степан (1922-1998) – підприємець і меценат. Народився в Станіславові. По закінченні гімназії вступив до педагогічного інституту. В роки німецької окупації вчився у Львівській ветеринарній академії. Завершував ветстудії спочатку в Лейпцігу, а потім у Відні, де і захистив докторант ветеринарної медицини. В 1948 році переїхав у Канаду. З 1950 року працював лікарем ветеринарної медицини в місті Саскатуні. В 1971 році, першим з українців отримав IV ступінь лікаря. Власник крамниць меблів. Основоположник і свого часу голова Товариства Українських Ветеринарних Лікарів. Фундатор премії для здібних студентів вищих навчальних закладів Івано-Франківська. Ініціатор налагодження більш тісних взаємин України та Канади. Помер в 1998 році у Канаді.
Дольний Осип Григорович (1903-1955) – інженер. Народився в селі Ворона на Коломийщині. Після отримання гімназійної освіти студіював у Празі. Зікінчив інженерно-будівельний факультет державного політехнічного інституту. Був патріотом. Допомагав сім’ям політв’язнів. За свою політичну діяльність був арештований і ув’язнений в Празькій тюрмі, що дуже негативно позначилось на його здоров’ї.		Дольний Остап Григорович (1910-1976) – інженер. Народився в селі Ворона на Коломийщині. З 1920 по 1928 рік навчався в Станіславівській державній українській гімназії. Був пластуном. В період з 1928 по 1934 роки навчався у Празі на інженерно-будівельному факультеті за спеціальністю “Конструювання і транспорт”. В 1935-1936 роках перездав екзамени у Варшавському політехнічному інституті, отримавши диплом інженера доріг і мостів. Працював у Станіславівських будівельних і проектних організаціях.
Дубовицький Микола (1903-?) – науковець. Народився в Микуличині. В 1923 році закінчив гімназію. Продовжив навчання у Гірничій Академії у Кракові, де після закінчення в 1929 році працював на кафедрі металургії і термічної обробки. Член НТШ у Львові.		Дуда Михайло (1897-1962) – співак (героїчний тенор). Народився в селі Верхня (повіту Калуш). Закінчивши гімназію, вступив до УСС (1915 рік), перебуваючи в цій формації до 1918 року. В 1919 році воював у сотні І куреня Сметрі під Львовом. Був два рази поранений і потрапив у польський полон. Зумівши втекти з неволі, перебрався до Чехо-Словаччини, де закінчив гірничу школу. В 1929 році, переїхавши до Праги, він почав студіювати науку співу, а в 1939 – у Відні почав виступати з власними концертами. З 1939 по 1944 рік співак виступив у Празі, Берліні, а також у Греції, Данії, Норвегії. Після війни продовжував гастролі у Європі і в Америці. Організований ним в Німеччині хор мав велику популярність. Велике місце в репертуарі хору займали українські народні і класичні твори.
Дудикевич Богдан (1907-1972) – комуністичний діяч та історик. Народився в Кропивниках (Калуський повіт) в сім’ї священика. Після закінчення гімназії поступив у Львівський університет на гуманітарний факультет. Одночасно активно співпрацює в підпільних комуністичних організаціях, за що піддається польською владою частим арештам. Був редактором легальних комуністичних видань (журналу “Сяйво” і газети “Молот”) та нелегальних (“Земля і воля” і “Прапор комунізму”). З 1944 року – лектор Львівського обласного лекційного бюро, потім – директор історичного музею, заступник голови виконкому Львівської міської Ради, депутат Верховної Ради УРСР кількох скликань. Автор понад 100 наукових праць з історії боротьби населення Західної України за свої соціальні права.		Дякон Ігор (1926-1999) – лікар, учасник антибільшовицького підпілля. Народився в селі Петранка (на Калущині). Батько був директором школи і хорунжим УГА. З 1935 року вчився в школі імені М. Шашкевича в Станіславові. Потім в гімназіях Львова і Станіславова. В 1943 році арештований гестапо на прем’єрі опери “Шаріка” в Станіславові. З 1944 року – у підпіллі, був у боївці “Бея”, далі в обласному проводі. В 1946 році поступив у медінститут, а наступного року арештований і засуджений на 10 років таборів. У 1958 році знята судимість. Закінчив медінститут. Хірург.
Еленюк Василь Степанович (1901-1937) – журналіст. Народився в Тростянці (Снятинщина). Спочатку вчився у Вижницькій гімназії, а потім у Станіславівській. Член КПЗУ з 1923 року. В 1925 році переїхав на Радянську Україну. Закінчив юридичний факультет Одеського університету, а потім переїхав до Харкова. Працював у газеті “Вісті” і диктором на радіо. Був знавцем кількох європейських мов і займався перекладом під псевдонімом Степан Наварський. Був членом письменницької організації “Західна Україна”, співробітничав у журналах “Західна Україна” (Харків), “Металевих днях” (Одеса) і у львівських “Вікнах”. В 1937 році став жертвою сталінських репресій.		Заклинський Омелян (1901-1917) – вояк УСС. Народився в Станіславові. Добровольцем вступив до УСС, хоча спочатку через малолітство його не брали. Був у військовому поході під Галичем і Семаківцями. Коли вища команда УСС довідалася, що в УСС перебуває малолітній, його демобілізували. Він записався до гімназії в Городенці, а в 1916 році був уже учнем 4 класу гімназії в Перемишлі. На початку червня 1916 року він знову втік до УСС, але був відправлений додому через хворобу. В 1917 році тричі арештовувався російськими військами. 20 травня цього ж року помер у Віденській військовій лікарні.
Зорій Михайло (1908-1995) – український маляр. Народився в Станіславові. Малярства в гімназії вчився у професора Василя Коцького. Далі навчався у приватній школі малярства Альфреда Терлецького у Кракові. В 1932 році поступив у Академію красних мистецтв, де брав уроки на відділі малярства і різьби у професора Владислава Ярецького. Через два роки в зв’язку з браком коштів повернувся до Станіславова, де перебивався тимчасовими заробітками. З 1938 року студіював на практичних курсах техніку реклами при Індустріальному інституті в Катовицях. Пізніше працював в українській купецькій гімназії в Станіславові, яку закрили більшовики в 1944 році. В цьому ж році арештований і аж до 1952 року був приречений комуністичною владою на поневіряння по тюрмах і таборах. Після звільнення жив із забороною повернення до рідного міста і художнього життя. Автор надгробного пам’ятника композитору Денису Січинському (1943 рік), розписів “Хресна дорога” (1942- 1943 рр.) для каплиці отців реформаторів, портретів Іванки Смик, товаришів по засланню та багатьох інших творів.		Каменецький Юліан (1892-1973) – педагог, вчений. Народився в Маріямполі. Вчився в гімназіях Станіславова і Коломиї. Історію студіював у Львівському університеті, а після закінчення світової війни в Кам’янець-Подільському університеті. Викладав в Станіславівській гімназії під час визвольних змагань, а пізніше вступив в УГА. В роки польської окупації викладав в гімназіях Яворова і Рогатина. В Рогатині очолював гімназійний “Пласт”. Після Другої світової війни емігрував в Австрію, а потім в Америку, де працював в осередку НТШ, а також займався справами пластового Сеньйорату.
Каратницька-Крушельницька Лідія (1915 р.н.) – співачка і акторка. Народилася в Кутах на Гуцульщині. В 1933 році закінчила гімназію. В цьому ж році почала студії співу у професора Галлера. Виступала в Станіславівському театрі “Сфінкс”. У 1937 році переїздить до Львова, де вчиться в Державній консерваторії. Після її закінчення в 1939 році співала у Львівській опері. В 1943 році вступає до Станіславівського театру, з яким відбула турне по Австрії. Після закінчення війни проживає з чоловіком в Австрії, де разом працюють у мистецькій групі “Муза”. Крім того, Каратницька-Крушельницька співробітничає в Драматичній студії Йосипа Гірняка. Несподівано захворівши на хворобу горла, продовжує працювати лиш в театральних постановках. В 1949 році переїжджає в Нью-Йорк, а в 1966 році, після розв’язання студії Йосипа Гірняка, працює у “Новому театрі” під керівництвом режисера В. Лисняка.		Карпинець Ярослав (1905-1941) – хімік, винахідник і підпільник. Ще навчаючись у початкових класах, виявив неабиякі здібності до природничих наук. Після закінчення гімназії студіював хімію у Львівській Політехніці і в Краківському університеті, де і зв’язав свою долю з ОУН. Був зв’язковим ОУН за кордоном. Влаштував у своєму помешканні лабораторію по виробництву гранат і бомб. Сам конструював ракету, яку пізніше і випробував. В 1934 році арештований у зв’язку з вбивством міністра Пєрацького і засуджений до кари смерті із заміною цієї кари досмертною в’язницею. Вийшов на волю в 1939 році в зв’язку з початком ІІ світової війни. В 1941 році, будучи в складі німецьких військових частин, загинув у бою під Станіславовом.
Катамай Богдан (1911 р.н.) – журналіст і громадський діяч. Народився в Ямниці. Після шестирічного навчання в гімназії виїхав у США, де поступив у Чікагський університет. В 1931 році стає ініціатором створення “Товариства мазепинців”, а також редактором друкованого органу “Товариства…”, газети “Голос мазепинця”. В 1933 році став першим президентом Ліги Української Католицької Молоді в США, яка була створена при його активній участі. По закінченні університету повертається в Галичину, де співпрацює в популярній львівській газеті “Українські вісті”. В 1937 році брав участь у створенні Фронту Національної Єдності. Покинув Західну Україну в 1939 році перед приходом більшовиків. В кінці 1940 року прибув в США, де почав працювати в редакції газети “Америка”. В 1945 році стає редактором цього видання. Як журналіст був присутній на Установчій сесії ООН в Сан-Франциско. Сьогодні продовжує працю в українських громадських організаціях США.		Кіршак Володимир (Вадим Лесич) (1909-1982) – поет. Народився в Галичині. Студіював славістику в Ягеллонському університеті міста Кракова. В 1931-1932 рр. належав до мистецького гуртка “Зарево”. В 1934 році арештований польською поліцією, але скоро відпущений. В 1930 році вийшла його перша збірка віршованих творів “Сонцеблиски”. В 1932 – друга “Відчиняю вікно”, а в 1935 році – “Різьблю віддаль”. В еміграції, перебуваючи в США, продовжив свою творчу працю, результатом якої були нові збірки: в 1953 році – “Ліричний зошит”, в 1957 – “Розмова з батьком”, в 1964 – “Крейдяне коло” і в 1964 році – “Кам’яні луки”. Належав до Об’єднання українських письменників “Слово” та до Пен-Клубу.
Климишин Микола (1909 р.н.) – провідний діяч ОУН. Народився в Мостищах (повіту Калуш). Сім років відмінно вчився в Станіславівській гімназії, з якої у восьмому класі був виключений за бойкот польського параду. Завершив середню освіту у Львові. Опісля поступив на факультет філософії Краківського університету. З шкільних років активний член ОУН. Брав безпосередню участь у знищенні ката українців, міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. Був засуджений на досмертне ув’язнення. На початку Другої світової війни вийшов на волю. Був учасником проголошення Самостійності України, в червні 1941 року у Львові. Пізніше призначений Провідником Північної похідної групи ОУН. За доносом в гестапо арештований і відправлений в концтабір Освенцім (Аушвіц). Після війни емігрував до Америки, де продовжував активну громадську працю. Автор багатьох публікацій в зарубіжній, а також в сьогоднішній українській пресі.		Ковальський Юрій (1907-1980) – Отець Митрат. Народився у Ваневі, біля Сокаля на Львівщині, де його батько був парохом. Вчився у Перемишлянській гімназії, а потім у Станіславівській. В 1931 році закінчив Духовну Семінарію з відзначенням, після чого працював катехитом в Перемишлянській гімназії. Керував хором в селі Ляцьке. Перед ІІ світовою війною був призначений парохом в село Сулнагів, коло Львова. В 1943 році арештований гестапівцями і відправлений в концтабір Освенцім (Аушвіц). У квітні 1945 року звільнений з неволі американськими військами. В 1950 році після переїзду до Канади стає парохом в місті Калгарі. Патріарх Йосиф Сліпий за сумлінну працю нагородив о. Ковальського почестями антрофорного протоієрея.
Коропецький Іван-Святослав (1921 р.н.) – науковець. Відомий дослідник української економіки, прихильник української ідеї. Професор Темпльського університету (Філадельфія, США). Іноземний член Національної Академії Наук України, співавтор та упорядник численних фундаментальних праць. В останні роки часто публікується в Україні (монографії: “Українські економісти XX століття та західна наука”. – Київ, “Либідь”, 1993; “Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки”. – Київ, “Либідь”, 1995 та ціла низка статей у науковій періодиці).		Корчак-Городиський Орест (1918 р.н.) – науковець і громадський діяч. Народився в Станіславові, де закінчив народну школу імені М. Шашкевича і гімназію. У вересні 1939 року був суджений поляками в останньому політичному процесі проти українців. В час війни – перекладач в німецькій армії, а потім вояк дивізії “Галичина”. Після війни в таборі військовополонених в Ріміні (Італія). В 1946 році поступив у Вільний університет, який закінчив магістром. В 1950 році переїхав до США, де брав активну участь в культурно-громадському житті діаспори. Автор багатьох історичних досліджень з питань новітньої історії України.
Крушельницький Леонтій (1905-1982) – майстер хорового мистецтва. Народився в Ягольниці Старій. Вчився в Чортківській та Станіславівській гімназіях. Закінчив Таємний Український університет та Львівський університет, де студіював право. Став одним із організаторів хору “Думка” в Станіславові. На репетиції хору приїжджали композитори Дмитро Котко і Станіслав Людкевич. Перед приходом більшовиків емігрував до Верхньої Австрії. Проживав у місті Атканг-Пухгаймі, де організував хор “Муза”, який успішно гастролював по всій Австрії. В 1947 році переїхав у США, де організував хор “Думка”. Він був творцем і душею колективу понад тридцять літ. Помер і похований в Нью-Йорку.		Ластовецький Зенон Григорович (1926 р.н.) – лікар. Народився в місті Станіславові. До гімназії поступив в 1939 році, а закінчив її в січні 1944 року. З осені 1941 року – член ОУН. З 1945 по 1947 рік вчився у Станіславівськім медичнім інституті. В квітні 1947 року арештований і засуджений на 10 років ув’язнення та 5 років заслання. Звільнений у серпні 1956 року в роки хрущовської відлиги. Медичний інститут закінчив в 1965 році. З 1965 по 1992 рік працював лікарем-терапевтом у Коломийському районі. Тепер на пенсії.
Левицький Корнилій Володимирович (1919-1941) – український патріот. Народився в селі Стінка на Тернопільщині. Після закінчення станіславівської української гімназії працював учителем в селі Боднарів. Був одним із організаторів і активним учасником українського молодіжного націоналістичного підпілля. В кінці 1940 року арештований більшовиками і кинутий в Станіславівську тюрму. Мужньо тримався, не зрадивши нікого з соратників по підпіллю. Загинув у тюрмі в ніч з 21 на 22 червня 1941 року.		Лободич Роман (1893-1969) – Отець Митрат, політик. Народився в селі Сороках коло Львова. Вчився в гімназіях Стрия і Станіславова. Закінчив богословські студії у Львівському університеті. 1917 року прийняв священничі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького. Був духівником австрійської армії в часи Першої світової війни, потім духовником УГА. За польської окупації – парох в селі Залуква. В 1930 році став соборним Крилошанином станіславівської єпископської капітули. В 1935 році обраний членом польського сенату у Варшаві. В 1938 році митрополит Андрей іменував його соборним Крилошанином Львівської митрополичої капітули. В час німецької окупації о. Лободич – духовник дивізії “Галичина”. В 1944 році з дозволу митрополита емігрував у США. У Вашингтоні був першим ректором Духовної Семінарії. Іменований митрофорним протоієреєм. Помер у Філадельфії.
Лозинський Євген (1909-1977) – провідний діяч ОУН. Народився в Тисмениці. Був активним пластуном 56-го куреня імені гетьмана П. Дорошенка в Тисмениці. Навчаючись у гімназії, вступив до УВО. Диплом магістра права здобув у Ягеллонському університеті в Кракові. В 30-ті роки активно розбудовував сітку ОУН у Станіславівщині. Часто піддавався репресіям з боку польської влади. З приходом більшовиків вийшов з тюрми і працював в обласній споживчій спілці в Станіславові (червень 1941 року). 15 вересня 1941 року арештований німцями і відправлений у концтабір Освенцім (Аушвіц). У 1945 році звільнений. Входив у Тереновий Провід ОУН у Німеччині, виконуючи функції суспільного референта. Взяв участь в розбудові Ліги Українських Політичних В’язнів. Після переїзду в Нью-Йорк був на важливих посадах Українського Визвольного Фронту і активним членом революційної ОУН.		Максимонько Леонтій (1893-1965) – лікар і громадський діяч. Народився в селі Цінева Долинського повіту. В 1905-1913 роках навчався в Станіславівській гімназії. Медицину студіював протягом 1913-1914 та 1920-1923 років в Граці (Австрія). Служив в австрійській армії, а в УГА був санітарним поручником. З 1923 року жив у Львові і працював у Підпільному Українському університеті. В 1940- 1944 роках – викладач Львівського медичного інституту і Вищих фахових курсів у Львові. В 1944 році емігрував до Австрії, а в 1948 році – до Канади, де проводив лікарську практику у Віндзорі. В студентські роки – активний діяч Академічного Товариства “Січ”.
Манюх Володимир (1921-1987) – лікар. Народився в селі Яблунів Галицького району. Закінчив Станіславівську гімназію та природничий ліцей. Рік вчителював у рідному селі. У 1940 році вступив до Львівського медінституту. В 1944 році перервав навчання і перейшов у ряди Українського Червоного Хреста Української Повстанської Армії. За дорученням УЧХ організував польовий шпиталь УПА в селі Стрілиски Старі. Потім перебрався до Станіславова, де влаштувався на роботу в обласну лікарню. В 1945 році вступив до Станіславівського медінституту і одночасно працював на кафедрі порівняльної анатомії. Закінчивши інститут з відзнакою (1947 рік), залишився для наукової роботи при кафедрі хірургії. В 1948 році арештований і висланий до Сибіру (Тайшет) на 8 років. Повернувшись, працював у Кутах та Богородчанах. В 1965 році захистив кандидатську дисертацію.		Манюх Оксана Юрівна (1923 р.н.) – аптекар, громадський діяч. Народилася в селі Бринь, Галицького району. Початкову освіту здобула в “Рідній школі” імені М. Шашкевича міста Станіславова. З 1935 по 1939 рік навчалася в жіночій гімназії УПТ (Українського Педагогічного Товариства). В роки німецької окупації працювала в Станіславові. З 1946 до 1948 року навчалася в фармацевтичній школі. В 1948 році арештована за приналежність до ОУН. Покарання відбувала до 1955 року в Тайметських спецтаборах. З 1956 по 1983 рік працювала в Івано-Франківську (залізнична аптека) та області. Активістка громадського життя міста, член спілки Політв’язнів та репресованих.
Матіяш Василь (1911 р.н.) – співак і диригент. Народився в Павелчі біля Станіславова. Співацькі здібності появилися під час занять співом у домі пароха Угорників о. Ганушевського. Закінчивши гімназію, здав іспити до гімназії Малої Духовної Семінарії у Львові. Потім вчився у Богословській Академії. Співу навчався у відомої артистки Марії Сокіл-Рудницької в музичному інституті імені Лисенка у Львові. В 1939 році вступив до знаменитого хору “Боженка”. У Відні записався до Музичної консерваторії, після закінчення якої з великим успіхом виступав в опері міста Граца. Виїхавши до Австралії, продовжив свою концертну діяльність. Керував хором “Боян”.		Мацьків Тимотей (1892-1972) – науковець і правник. Народився в Маріямполі над Дністром. Проявляв надзвичайний потяг до наук під час навчання в гімназії. Брав участь у Першої світовій війні, потім у національно-визвольних змаганнях у ранзі команданта батареї УГА. Завершив правничі студії після війни. Працював суддею в Долині, а потім у Львові. Не раз ставав на захист українських селян у судових процесах. У часи німецької окупації був віце-прокурором апеляційного суду у Львові. Брав участь у роботі редакційної колегії, яка підготувала “Карний кодекс” і “Кодекс карного справування”. Перебуваючи в еміграції в Німеччині, був головою найвищого громадського суду. Написав спогади “З-над Дністра на канадські прерії”.
Мельникович Осип (1893-1980) – чотар УГА, громадський діяч. Народився в селі Височанка біля Галича. Вчився в Станіславівській гімназії. В часи Першої світової війни – в австрійській армії. 1 листопада 1918 року вступив до української армії. Брав участь у роззброєнні австрійської батареї в Старому Селі. Потім служив у Львові. Під Золочевом хорунжий Мельникович був командантом ІІ батареї. З 1 березня 1919 року і до кінця війни він чотар Української Галицької Армії (УГА). З квітня 1920 року – в польському таборі полонених. Після повернення в Станіславів став технічним організатором “Маслосоюзу”, спочатку в Галичині, а потім на Волині. В 1930 році виїхав до Франції, де активно включився в культурне і громадське життя українців. В 1960 році став постійним головою Християнського Руху та довголітнім членом Українського Центрального Громадського Комітету у Франції.		Мойсейович-Гладка Лідія (?) – громадська діячка. Походить з старовинного священичого роду. Дитинство провела в селі Перерісль (Надвірнянщина). Закінчила жіночу гімназію “Рідна школа”, а потім педагогічний інститут в Любліні. Студіювала право і політичні науки в Карловому інституті в Празі. З 1942 року працювала в нотаріальній канцелярії д-ра Голінатого у Львові. Після еміграції до США 27 років була каталогером в студентській бібліотеці міста Сітон Гел. Була заступником голови Союзу Українок Америки, референтом Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), представником СФУЖО при ООН. Активно працює в Головній Управі Центрального Комітету Станіславівщини.
Моцюк Петро-Роман (1920-1994) – лікар, науковець і меценат. Народився в селі Милування, поблизу Станіславова. Під час навчання в гімназії став членом Союзу Української Націоналістичної Молоді. В 1938 році заарештований і виключений з гімназії за розповсюдження листівок ОУН. Медицину почав студіювати у Львові. В останні роки війни перебував у Карпатах у лавах УПА. Якийсь час працював учителем у Відні, де був арештований гестапо і відправлений до концтабора Маутхаузен. Звільнений у січні 1945 року. Восени цього ж року продовжив навчання на медичному факультеті Ерлянгенського університету. З 1949 року працював лікарем, а потім директором шпиталю переміщених осіб у Беблітені. В кінці 1950 року переїхав до США. Упродовж 1952-1955 років спеціалізувався з радіології в Ст. Лукас шпиталі та в клініці Нортвестернського університету в Чикаго. В Українському Вільному університеті у Мюнхені здобув ступінь магістра політичних наук. В 1973 році одержав докторант з економіки в Народному університеті Америки. Був щедрим меценатом. Допомагав Науковому Товариству імені Шевченка та іншим українським організаціям.		Новицький Осип (1910-1982) – знаменитий футболіст, тренер і журналіст. Народився у Вовчинці коло Станіславова. Один з ініціаторів створення українського футбольного клубу “Буй-Тур” у Станіславові, де був беззмінним воротарем. Потім виступав у знаменитому станіславівському “Проломі”. В 1929 році після закінчення гімназії був запрошений у найсильнішу українську футбольну команду Галичини – львівську “Україну” – на місце воротаря. З 1934 року Новицький – тренер перемишльського “Сяну”. В 1936 році почав тренувати станіславівський “Пролом” і надвірнянський “Бескид”. Одночасно був одним з найкращих спортивних журналістів-репортерів. Як журналіст газети “Новий час” був на Закарпатті під час проголошення там Карпатської України. В Хусті був радіокоментатором майже до самого приходу мадярів, подаючи до останньої хвилини голос нескореної Карпатської України. Після війни емігрував спочатку до Австрії, де організував спортове товариство “Україна”, а потім до Америки, де продовжив працю в українських громадських і спортових організаціях.
Павликевич Олександр-Ізидор (1925-1946) – український патріот. Народився в Монастириськах на Тернопільщині в багатодітній сім’ї і скоро осиротів. Виховувався у сім’ї свого вуйка о. Ніжинського, пароха села Фитьків. В гімназії вступив до ОУН. Після її закінчення в 1944 році перейшов на підпільну роботу. Організовував підпільну друкарню в селі Забережжя, працював технічним референтом УПА. Загинув геройською смертю в бункері біля села Похівка, підірвавшись гранатою.		Пісецький Гриць (1907-1930) – бойовик УВО, український патріот. Народився в селі Корневі на Городенківщині. Навчаючись у гімназії, був активним пластуном, спортсменом і актором. Тут же прилучився до діяльності УВО-ОУН. Очолив одну п’ятірку УВО, яка в 1930 році одержала завдання здобути гроші для нужд організації, організував і взяв участь у нападі на поштовий екіпаж. Загинув геройською смертю під Бібркою на Львівщині під час виконання цього завдання, в перестрілці з поліцією.
Полотнюк Євген (1906-1943) – інженер-лісник, український патріот. Народився в Підмонастирі. Після гімназії студіював лісництво у Львівській Політехніці. Як інженер-лісник працював у приватних і державних лісах Яворівщини. В 1934 році був арештований поляками і кинутий в “Березу Картузьку”. В часи радянської влади працював при державному управлінні лісів у Львові. В перші роки німецької окупації – викладач Львівської Політехніки, а з 1942 року – надлісничий у Микуличині. У вересні 1943 року за доносом поляків був арештований за співпрацю з Романом Шухевичем. 15 листопада розстріляний разом з 24 українськими націоналістами біля єврейської божниці в Станіславові.		Полотнюк Осип (1897-1919) – поручник УГА, український патріот. Народився в селі Трибухівці (повіту Чортків). Ще будучи учнем гімназії, добровільно зголосився в УСС. Служив у сотні під командою Сеня Горука. В боях з московськими військами був поранений. У 1915 році попав у полон до росіян. У Львів повернувся у 1918 році. Як підхорунжий УСС, а потім поручник УГА брав участь у боях за Львів. Загинув геройською смертю в Ставчанах коло Львова.
Полотнюк Платон (1908-?) – військовий діяч. Народився в Станіславові. Під час навчання у гімназії був активним пластуном, а також членом УВО. Право студіював у Львівському університеті. Кілька разів арештовувався польською поліцією за приналежність до УВО. В листопаді 1928 року заарештований за підозрою у вбивстві провокатора Михайла Гука. Після звільнення з тюрми перебрався на Східну Україну. В Харкові закінчив школу Червоних Старшин, а в Києві вчився в політехнікумі. Ліквідований чекістами як “буржуазний націоналіст” напередодні Другої світової війни.		Полотнюк Ярослав (1903-?) – український патріот. Народився в Слобідці Більшовецькій (повіту Галич). Дев’ятнадцятирічним українським гімназистом в Станіславові брав участь у “Зимовому поході” під командою генерала Юрка Тютюнника. Після невдалої військової операції пропав безвісти. Про його долю дізналися тільки після ІІ світової війни. Відбувши покарання на Соловках, він був амністований без права повернення у рідні краї.
Попадинець Василь (1923 р.н.) – педагог і громадський діяч. Народився в селі Павелче (тепер Павлівка біля Івано-Франківська). Навчався в народній школі імені М. Шашкевича та в гімназії міста Станіславова. В 1944 році емігрував до Англії, де бере активну участь у розбудові мережі українського шкільництва. Був обраний президентом Об’єднання українців у Великобританії. Автор декількох праць, виданих українською та англійською мовами. Серед них відома монографія “К. Ушинський як український педагог”. В 90-ті роки перебував з візитами на Прикарпатті.		Пундій Павло (1922 р.н.) – лікар, науковець. Народився в селі Косів Чортківського повіту. Медичні студії почав в 1944 році у Львові, а закінчив в 1949 році в Ерлянгенському університеті в Німеччині. В 1950 році емігрував з родиною до США. Працював залізничним лікарем в Чикаго. Активіст Українського Лікарського Товариства, відомий дослідник історії медицини. Дійсний член НТШ. В 1977 році організував Медичний архів-бібліотеку УЛТПА і почав видавати річні архівні збірники. Написав понад 200 біографічних нарисів і некрологів українських лікарів у діаспорі. Видав 2-томний довідник “Українські лікарі” (в 1994 році – І том, в 1996 році – ІІ том). В 1996 році Вчена Рада Львівського державного медичного інституту обрала його Почесним Доктором.
Реннер Володимир (?) – дослідник, громадський діяч. Батько був німцем, а мати – українка з родини Бойковичів. Після закінчення гімназії Володимир близько співпрацював з єпископом Григорієм Хомишиним (залишив про нього спогад в газеті “Америка”). В час війни – зондерфюрер в німецькій армії; на цьому посту багато допомагав українцям. Після війни емігрував до Америки, де зайнявся історичними дослідженнями (“Про історію давніх сумерійців”).		Рудзиновський Євстахій (1910-1945) – учасник робітничого та антифашистського руху. Народився в Станіславові. В 1929 році закінчив гімназію. З 1934 року проживав у Львові і працював робітником. Був одним із організаторів масових страйків проти соціального та національного гноблення поляків. В’язень концтабору “Береза Картузька”. З 1939 року – студент Львівського політехнічного інституту. Після приходу німців організував допомогу в’язням львівського концтабору і гестапо. В 1942 році арештований і відправлений в концтабір Майданек, а в 1944 році – Бухенвальд. Був членом керівництва підпільного міжнародного табірного комітету. Кілька днів не дожив до приходу і визволення союзниками.
Саврич Карло (Максимович) (1892-1933) – комуністичний діяч Галичини. Народився в селі Кукільники (повіту Галич). У 1913 році закінчив Станіславівську гімназію. З 1914 року в австрійській армії. Був у російському полоні. В лютому 1919 року очолив КПСГ (Комуністична Партія Східної Галичини), яка була в цьому році створена за його активною участю. Після окупації Галичини поляками відійшов з частинами УГА за Збруч. У 1920 році – член КП(б)У. На початку 1921 року організував у Відні закордонний комітет КПСГ. В 1922-1924 рр. – секретар посольства УРСР у Варшаві. В 1924 році виступив проти гонінь на українського компартійного діяча Шумського. Після розколу КПЗУ був звільнений з посади секретаря Закордонного бюро і переведений на роботу в Москву. Потім працював в Астрахані. Пізніше репресований.			Савчак Василь (псевдонім “Сталь”) (1922-1950) – провідний діяч ОУН. Народився в селі Ямниця. З гімназійних років прилучився до діяльності ОУН. В часи німецької окупації перейшов у підпілля. Після приходу більшовиків став обласним провідником ОУН Буковини. Організатор і учасник багатьох бойових операцій оунівського підпілля. В 1945 році нагороджений Бронзовим Хрестом Заслуги, а в 1948 році Срібним Хрестом Заслуги. Загинув у бою з силами НКВД під селом Космачем.
Сем’янчук Ілля (1895-1955) – кооператор, економіст, громадський діяч. Народився в селі Опришівцях коло Станіславова. У складі австрійської армії брав участь в Першій світовій війні. Після занепаду Австрії вступив до УГА і пройшов весь її тернистий шлях. У 1922 році в Станіславові включився в кооперативний рух. У 1927 році здобув диплом інженера. З 1932 року став Головою Окружного Союзу Кооперативів у Станіславові, членом Ради Ревізійного Союзу Українських Кооперативів та членом Надзірної Ради Центробанку. В липні 1941 року – стає Головою Обласної Управи. Після приходу німецької адміністрації – керівником Українського Кооперативного Банку в Станіславові, а пізніше керівником Центросоюзу у Львові. Після еміграції до США – ініціатор створення Українсько-Американського Товариства “Самодопомога” в Чикаго.		Сеньків Іван (1913-1993) – науковець, громадський діяч. Народився на хуторі Київці біля Єзуполя. З 1926 по 1934 роки навчався в гімназії. Опісля студіював етнографію у Варшавському університеті. В 1938 році склав магістерський іспит по темі “Гуцульська гражда”. Здійснював часті мандрівки по Гуцульщині в товаристві відомого письменника Станіслава Вінценза. З 1939 року працював співробітником Берлінського етнологічного музею. Докторська праця “Пастуше життя гуцулів” була написана ним німецькою мовою. В 1942 році отримав диплом доктора філософії Берлінського університету. Після війни перебував в таборі для переселенців у Падерборні. З 1949 по 1952 рік – перекладач в американському консульстві в Гамбурзі. Згодом продовжує свою наукову працю в Дортмундській Державній Бібліотеці. Часто виступав з науковими доповідями і повідомленнями. Автор численних наукових статей. В 1995 році у київському видавництві “Українознавство” побачила світ праця вченого “Гуцульська спадщина”.
Слюсарук Степан (1894-1992) – старшина УГА. Народився в Станіславові. В УГА був поручиком і командував восьмою сотнею третього куреня восьмої бригади. За героїзм у бою коло Нижнева нагороджений “Золотим Тризубом”. Брав участь у поході української армії на Київ у серпні 1919 року. Між Першою і Другою світовими війнами був головою Товариства Купців і Промисловців у Станіславові, а також власником друкарні в Станіславові. В еміграції в Німеччині також володів власною друкарнею. Помер у Детройті (США), куди переїхав з Німеччини.		Смольський Григор (1893-1985) – український маляр. Народився в селі Підгірки (повіту Калуш). Після закінчення гімназії брав участь у визвольній війні 1918-1919 років. Мистецький вишкіл здобув спершу у школі Новаківського (1923-1930 рр.), а потім у Вільній академії Коляроссі в Парижі (1935-1936 рр.). Перша виставка його малярських робіт відбулася у Львові в 1932 році. Потім були виставки в 1957, 1958, 1962, 1969 роках і в Києві в 1967 році. За свою творчість нагороджувався урядовими нагородами. Серед творів: портрет професора І. Крип’якевича, “Довбуша вітають”, “Напровесні”. Автор книги “Українське мистецтво”.
Стебельський Богдан (1911 р.н.) – український маляр. Народився в селі Томашівці (повіту Калуш). Вчився в гімназіях Станіславова і Самбора, після чого вступив на відділ мистецтва у Кракові, який закінчив у 1939 році. В часи німецької окупації спочатку вчителював в Українській учительській семінарії міста Самбора, а в 1942-1944 роках був директором Мистецько-промислової школи в Яворові. Ініціатор створення Української Спілки Образотворчих Мистецтв у 1947 році в Мюнхені. Брав участь в образотворчих виставках Спілки 1948-го року в Мюнхені і 1949-го року в Регенсбурзі. В 1956 році при співпраці з М. Дмитренком заснував Українську Спілку Образотворчих Мистецтв у Канаді. У цьому ж році почав редагувати додаток “Література і Мистецтво” до видання “Гомін України”. Автор багатьох наукових статей про Т. Шевченка, Ю. Нарбута, О. Мурашка, М. Бойчука, О. Архипенка. Від Українського Вільного університету одержав титул доктора мистецтвознавства, а Наукова Рада НТШ надала йому ступінь дійсного члена. За його ініціативою засновано Асоціацію Діячів Української Культури. Серед його творів широковідомі: “Замкове подвір’я”, “Над ставом”, “Доми”, “Сошествіє Святого Духа” і багато інших.		Степаняк Михайло (1905-1967) – адвокат, політичний діяч. Народився у селі Дзвиняч (Богородчанщина). Після закінчення гімназії (1926 рік) поступив на юридичний факультет Львівського університету. Навчаючись у Львові, був редактором нелегального молодіжного журналу “Сяйво”. Спочатку симпатизував комуністам, але потім став активним членом ОУН. З 1941 року – референт пропаганди в Галичині, а в 1943 році призначений провідником земель “Захід”. Після повернення більшовиків включився в підпільну антикомуністичну діяльність. У 1944 році арештований органами НКВС. Покарання відбував у Казахстані і був звільнений тільки в 1961 році. Останні роки життя провів у рідному селі.
Тарнавський Омелян (1910 р.н.) – громадський діяч і політик. Народився в Станіславові. Склавши матуру в гімназії, студіював право у Львівському університеті. В 1939 році закінчив Вищу Господарську школу у Берліні, з дипломом інженера-економіста. Член УВО з 1927 року, а ОУН – з 1929. Член УН Ради в Німеччині (1948-1949 рр.). Заступник голови Українського Демократичного руху в Канаді (1976-1988 рр.). Активний член багатьох громадських організацій Канади.		Твердохліб Микола (1908-1954) – командир УПА, псевдо “Грім”. Народився в селі Петрилів (Тлумаччина). Підприємництвом зайнявся після закінчення гімназії. До 1939 року був власником крамниці в Станіславові. Навчався в школі розвідки у Мюнхені та в школі підхорунжих польської армії в Кракові. З лютого 1944 року – інструктор в старшинській школі “Олені-1”. З липня 1944 року – командир Станіславівського ВО УПА-Захід в ранзі хорунжого. З лютого 1945 року – командир Карпатської ВО-4 “Говерла” – підвищений до сотника. 1946 року іменований УГВР майором. З 1950 року – керівник СБ Карпатського краю. Загинув в бою з більшовиками 17 травня 1954 року.
Тимчишин Микола (1908-1972) – лікар. Народився в селі Негівцях (Калуський повіт). Середню освіту здобув у Станіславівській гімназії в 1926 році. В 1932 році закінчив медичний факультет Львівського університету. Під час ІІ світової війни був військовим лікарем дивізії “Галичина”, брав участь у боях під Бродами. Був репресований більшовиками. У Сибіру пробув майже 10 років. Повернувшись, кілька років працював лікарем-ренгенологом у Перемишлянах, а потім на кафедрі онкології Львівського медінституту.		Урсаки Едвард (1915 р.н.) – спортсмен. Родом зі Станіславова. Вчився в “Рідній школі”. В 1943 році закінчив гімназію. Активний член “Просвіти” і “Пласту”. В другій половині 30-их років один з кращих гравців станіславівських футбольних команд “У.С.К.” та “Пролом”. Разом з командою “Пролом” ставав переможцем турніру команд класу Б, а також А Станіславівщини. В часи першої більшовицької окупації працює на шкірзаводі, виступаючи за тамтешню команду. З 1943 року – в дивізії “Галичина”. В 1944 році арештований більшовиками і вивезений до міста Воркути. Звільнений у 1955 році. Після повернення додому був гравцем і тренером багатьох футбольних команд.
Фединський Олександр (1914-1981) – громадський діяч. Народився в Мостах Великих. Гімназію закінчив у Станіславові, куди переїхав разом з батьками в 1920 році. Був активним пластуном і членом ОУН. За Польщі і Німеччини був політичним в’язнем. В 1948 році переїхав до Америки в Клівленд, де очолював Музей-Архів та видавав Бібліографічний Покажчик Української Преси, яка виходила за межами України. Був активним у “Пласті” та в церковному і громадському житті.		Фединський Юрій (1912-1979) – науковець і громадський діяч. Народився у Мостах Великих. Після закінчення гімназії вчився на Вищих студіях права в Інсбрукському університеті в Австрії. Пізніше, переїхавши до США, закінчив вищі студії права і бібліотекарства в Колумбійському університеті міста Нью-Йорка. Двадцять років був професором міжнародного права та очолював правничий відділ університетської бібліотеки. Був активним і відомим науковцем у міжнародних і українських наукових колах.
Цимбалістий Богдан-Ярослав (1919-1991) – науковець, громадський діяч. Народився в селі Бовшеві. З 1933 року навчався в Станіславівській гімназії, де став членом ОУН. Після приходу більшовиків вступив на філософський факультет Львівського університету. В 1941 році став студентом філософського факультету Берлінського університету, спеціальність – психологія. Там співпрацював з відомим вченим Крогом. В 1948 році захистив докторську дисертацію. Свої студії продовжував також у Гетінгені та Лувені. Працював директором української програми іспанського національного радіо, співредактором журналу “Орієнте”. В 1959 році переселився до США, де спочатку працював в психіатричному госпіталі в Оранжбургу, а потім директором психологічного відділу в Інституті перевиховання молодих правопорушників. Автор наукових і публіцистичних статей. Активний співробітник Українського Музею в Нью-Йорку.		Цюцюра Теодор-Богдан (1919 р.н.) – науковець, громадський діяч. Народився в селі Кобаках (Косівщина) в сім’ї директора школи. По закінченні гімназії навчався у Львівському, Українському вільному університеті (Мюнхен), а також у Колумбійському університеті (Нью-Йорк). З 1948 по 1950 рік був головним секретарем УВУ. У США, куди переїхав у 1951 році, активно співпрацював з НТШ та Українською вільною академією наук. Входить до редколегії “Енциклопедії українознавства”. З 1969 по 1973 рік голова відділу політичних наук УВАН, досліджує міжнародне та внутрішнє право країн Західної, Східної Європи та СРСР. Як відомий вчений входить до ряду міжнародних наукових установ. В 1986 році був обраний ректором УВУ.
Чав’як Володимир (1922-1991) – сотенний УПА. Народився в Тустані, коло Галича. В УПА з липня 1943 року. З серпня 1943 року – ройовий, а з березня 1944 року – чотовий УПА. В листопаді 1944 року призначений сотенним, а потім командиром куреня “Дзвони” (з грудня 1945 року). Нагороджений Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги в 1945 році, пізніше – Срібним Хрестом Бойової Заслуги ІІ ступеня. У серпні 1947 року призначений командиром кур’єрської групи, яка йшла на Захід. В Чехії був важко поранений і в непритомному стані потрапив у полон. Чеська влада передала його більшовикам. Пройшов усі страхіття ГУЛАГУ. В 1957 році був звільнений, але додому зміг приїхати на постійно тільки в 1965 році.		Чайковський Данило (?-1972) – журналіст, громадський діяч. В гімназії був активним пластуном. В ОУН з 1929 року. Працював у підпільних виданнях організації, а також у тижневику “Нове село”. Після занепаду Польщі опинився в еміграції і працював у пропагандивному відділі Степана Ленкавського як його заступник. З перших днів війни він у похідній групі ОУН Миколи Лемика, з якою дійшов до Львова. Брав участь у проголошенні Самостійної України, за що був арештований і відправлений в Аушвіц. У 1945 році визволений американцями з табору Ебензее. В Німеччині зайнявся письменницькою творчістю. Там вийшли його спогади про концтабір “Хочу жити” і збірка новел “Наші дні”. Працював редактором націоналістичних видань: “Українська трибуна”, “Час-Українець”, “Шлях перемоги”. Для молоді написав і видав брошуру “Крути”. З 1955 по 1968 рік був головою Головної Ради ОУН. У 1967 році переїхав до Філадельфії, де був аж до смерті редактором щоденника “Америка”.
Чолган Іларіон (1918 р.н.) – лікар, літератор. Народився в селі Сапогові. Гімназію закінчив у 1936 році. Медицину студіював у Познанському, Львівському та Віденському університетах. Диплом отримав у Відні у 1944 році, там же почав спеціалізуватися з акушерства та гінекології. Після еміграції до США спочатку працював у американських лікарнях (5 років), а потім відкрив приватну практику в Нью-Йорку. Автор декількох науково-медичних праць. Відомий як плідний літератор і драматург. Почав друкуватися ще в 1935 році. Літературними преміями відзначено його оповідання “Гуцульська венера” та “Ясна мелодія”. За його п’єсами поставлено спектаклі в театрах Німеччини та США.		Шандура Михайло (1897-1940) – громадський діяч. Народився в Єзуполі. Тут був лідером українського національного життя в роки польської окупації. Після закінчення гімназії працював у адвокатській конторі д-ра Олесницького, а потім д-ра Шлапака в Станіславові. В рідному містечку очолював товариства “Сокіл”, “Рідну школу”, був активістом “Просвіти”. Член ОУН. Часто піддавався репресіям з боку польської влади. В 1940 році арештований більшовицькими каральними органами і знищений.
Шарко Богдан Ярославович (1920 р.н.) – народився в селі Вікторів, у сім’ї священника. В 1938 році здавши матуру закінчив гімназію. Разом з гімназійною здобув і музичну освіту, студіюючи її в Станіславівському музичному інституті імені Лисенка. В 1938- 1939 роках навчався в Львівському університеті на юридичному факультеті. Вищу економічну освіту здобув в еміграції на Заході, після війни. Навчившись грі на бандурі і маючи чудовий голос – баритон, почав гастрольну діяльність в містах Німеччини, Франції, Англії, Австрії, Бельгії та Голландії. Був кореспондентом фахового журналу “Музичні вісті”, що виходив у Нью-Йорку. Проживає в Мюнхені.		Шарко Мирослав Ярославович (1922 р.н.) – народився в сім’ї священика. З 1934 по 1939 рік навчався в гімназії. Був відмінним учнем і добрим спортсменом. Разом з своїм товаришем Осипом Білобрамом в 1941 році в селі Ямниці створив юнацький табір імені Євгена Коновальця. В селі Пасічна (Надвірнянський район) та в Косові організував лещетарські табори. Добровольцем вступив до дивізії “Галичина”. Опинившись в еміграції здобув вищу агрономічну освіту. Видатний спортсмен-лещетар. Проживає у США.
Шкандрій Борис-Богдан (Бора) (1920-1997) – український поет. Народився в селі Павелче (тепер Павлівка біля Івано-Франківська). Закінчив гімназію і Коломийське педучилище. Деякий час учителював. В 1943 році вступив до дивізії “Галичина”. Здобув військове звання хорунжого. Перебував у таборі військовополонених у Ріміні (Італія). Після звільнення переїхав до Великобританії, де одружився. Брав участь в організації українського шкільництва. Протягом багатьох років читав лекції, розробляв методичні посібники. В 1970 році – видав ґрунтовний “Нарис методики викладання української мови”. Автор поетичних збірок “В дорозі” (1946 рік), “У вирію” (1947 рік), “Буремні дні” (1982 рік) та низки статей.		Юсько Стефанія (1918 р.н.) – лікар і науковець. Народилася в селі Ласківці на Тернопільщині. Народну школу і початкові класи гімназії відвідувала в Станіславові. У 1936 році закінчила українську гімназію у Львові і поступила на медичний факультет Львівського університету. В 1941 році отримала диплом і почала працювати ординатором клініки дитячих хвороб. З 1946 року – асистент клініки медінституту. Захистила кандидатську дисертацію. В 1956 році отримала посаду доцента кафедри шпитальної педіатрії, а в 1969 році захистила докторську дисертацію. Отримала звання професора, з 1970 року стала завідувати кафедрою. Автор 78 наукових праць.
Якимечко Григорій Миколайович (1915-1988) – громадський діяч, урядовець в Канаді. Народився і закінчив початкову школу в Ямниці (біля Станіславова). Сім років навчався в Станіславівській гімназії, яку так і не закінчив у зв’язку з репресіями польських властей. В гімназії став членом ОУН. Середню освіту закінчив у Малій Духовній семінарії у Львові. Потім вступив до Богословської Духовної академії. З 1939 року, після приходу більшовиків, – студент педінституту. В 1942 році призначений на відповідальну посаду адміністратора митрополичих дібр. В 1944 році – отримав диплом магістра теології і філософії. В липні цього ж року емігрував до Німеччини, а пізніше – до Канади. У Вінніпезі закінчив школу для суспільних працівників і направлений на роботу в управу міста Едмонтона. Був активістом громадського життя – членом Українського Народного Дому, Ліги Визволення України, вісім років очолював Відділ Української Харитативної служби і шість років був головою Товариства за Патріархат. Активно і плідно працював в інших громадських організаціях.		Ясеницька Марія (1909-1993) – лікар і громадський діяч. Народилася в Рожнятові. Медицину студіювала в Краківському університеті (1927-1933 рр.). Опісля працювала в Шленську, Варшаві та Кракові. З 1941 року член Міжнародного Червоного Хреста, інспектувала становище полонених на сході України, працювала лікарем-педіатром у Києві. В 1943-1945 роках жила у Львові, де викладала фізіологію. В 1945 році репресована більшовицькою владою. До 1955 року в концтаборах Караганди. З 1959 року працює у Львівській області районним педіатром. В 1968 році реабілітована. Активний член Українського Лікарського Товариства. Автор багатьох статей в часописах “Нова хата”, “Краківські вісті” та інших, а також науково-популярної книжки “Піклування про немовлят”.

Електронна пошта: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Адреса: Івано-Франківськ, Калуське шосе, 1. Карта проїзду

Телефон: (0342) 58-37-46

Факс: (0342) 58-36-73