Українська гімназія №1(Ліцей ім. Миколи Сабата)

Гармонійні взаємини

Середа, 02 грудня 2020, 09:47

Підготувала Наталія Павлюк, практичний психолог.

Нема чого жалітися

Усі люди помиляються. І усі мають можливість виправити і/або винести урок з помилки. Бо на помилках вчаться.

І без великих помилок неможливі великі досягнення. А без права помилятися - неможливо наважитися мріяти. Давайте вчитися мріяти, а не звинувачувати дитину, інших чи себе .

  Не бійтеся боятися  ;)

Страх - це нормальна і важлива людська емоція. І від того, що її забороняти чи заперечувати - вона не зникне.Що ж казати дитині, яка боїться?

 Злитися

 Пам'ятаймо: у кожної емоції є своя причина, і варто вирішувати саме її, а також на власному прикладі показувати дітям як проявляти емоції в безпечній формі, ділитися ними, а не заперечувати чи забороняти.

"Ідеальні батьки".

Не варто).

Ми всі вчимося на помилках. Це нормально. Без них неможливо навчитися їх вирішувати, і навчити цього дитину.

Батьки не мають бути спокійні беземоційні роботи, бо як тоді навчити дитину проявляти власні емоції, яких у неї огого скільки?
А без конфліктів - як навчити дитину їх вирішувати, щоб вони потім не здавалися катастрофою? Звісно, тут ключове слово "вирішувати", бо без цього постійні сварки можуть тільки погіршувати стосунки. Натомість вирішений конфлікт може їх зміцнити.

Ми всі живі люди. І ми вчимося, а не вдаємо ідеальних батьків).

 Усі діти різні

Пам'ятайте, Ваша дитина люто ненавидить тих, кого Ви ставите їй в приклад". Психолог Екатерина Гольцберг.

Справді, якщо постійно порівнювати дитину - їй це не додасть мотивації. Та й у батьків від вічного порівняння "чия дитина краща" - не дуже приємні емоції.

 Важливо бачити свою дитину такою, яка вона є. Бачити її власний прогрес. Підтримувати її у досягненні цілей, які базуються на її власних інтересах і можливостях. Щоб вона була щасливою, а не відповідала очікуванням інших людей.

 Кожна риса дитини може стати її перевагою, навіть якщо здається, що це "погана" риса. Наприклад, можна побачити у "впертій" дитині доволі наполегливу особистість.

До речі, про це є чудова книга "Виховання надзвичайної дитини. Порадник для батьків надто активних, емоційних, вразливих, чутливих і наполегливих дітей" (авторка Мері Курсінка), там якраз багато про те, як побачити унікальні переваги своєї дитини і як брати до уваги тип її характеру (інтроверт чи екстраверт), особливо якщо батьки мають протилежний характер :).

 Усі діти різні, і це прекрасно!

 Покарання – співпраця

Світ змінюється, і наука дізнається все більше про людський мозок, в тому числі дитячий.

То ж які є ефективні сучасні методи комунікації з дитиною, що грунтуються на тривалих дослідженнях та доказах?

Яка є розумна альтернатива крайнощам - строгій дисципліні (за рахунок погіршення стосунків) та вседозволеності (за рахунок відсутності меж і самоконтролю)?

На цій сторінці ми з вами будемо дізнаватися й вчитися разом.

Сьогодні до Вашої уваги - простеньке порівняння методів виховання, на основі книги "Досить істерик!".

Дитячий мозок

Варто розуміти, що людський мозок у людства формувався поступово.

Найдавніша, найпримітивніша його частина, яка відповідає за наш інстинкт самозбереження - формувалася десь так 7.5-2.5 мільйонів року тому.

А наша "мисленнєва", раціональна частина, яка відповідає за конструктив, планування, діалог, мораль тощо - почала формуватися значно пізніше, десь так 2.5-1.5 мільйонів років тому.

А той мозок, який ми маємо зараз, - відносно молодий, він набув такого вигляду всього лише 25 000 років тому.

 Так само, як і в еволюції мозку Людини розумної - мозок дитини від народження не схожий на той, який має доросла людина. Емоцій там багато, а самоконтроль та мислення формуються аж до 25 років.

 Тобто весь цей час ми, батьки, маємо справу саме з таким МОЗКОМ ДИТИНИ, ЯКИЙ ФОРМУЄТЬСЯ, тож не варто очікувати від нього нереальних речей, які він поки що не може робити, але які вчиться робити поступово, за підтримки та на прикладі дорослих, звісно

 Подумай над своєю поведінкою

Якщо карати дітей ігноруванням чи ізоляцією - який урок вони виносять? - "Коли ти будеш помилятися, ти будеш сама!", "Я буду з тобою, тільки коли ти щаслива!", "Твої переживання - неважливі".

І є велика ймовірність принести ці уроки в доросле життя, втілити їх у одвічному намаганні усім подобатися, задовольняти чиї завгодно бажання й потреби окрім власних. І оскільки "подобатись усім" - задача нереальна, то розчарування в собі неминуче...

Натомість, хай якими є емоції дитини - у них є причина. Хай якою є поведінка дитини - у неї є причина, і часом вона не така очевидна як здається на перший погляд, тому варто вислухати й розібратися в цій причині разом з дитиною.

Будь-які емоції людини - це нормально. Ми не можемо контролювати емоції, але ми можемо контролювати поведінку, форму вираження емоцій - розбиратися в причинах і наслідках, шукати альтернативи.
Як ми ставимось до дитини

Те, як батьки ставляться до своєї дитини - дуже впливає на те, як дитина буде ставитися до своїх однолітків, потім до коханих людей, і зрештою - до самих батьків.

Якщо принижувати дитину - з великою ймовірністю, вона буде принижувати інших, або терпіти приниження і не вміти захищатися, бо з дитинства засвоює, що "з нею так можна".

Дитина вчинила погано.

Фрази «Ти мене  злиш »

Злість - це нормальна людська емоція.
І якщо її забороняти чи приховувати - вона нікуди не подінеться, а лише накопичиться і потім від найменшої дрібниці вибухне.

І все ж, є неприйнятний спосіб вираження злості (наприклад, агресія та особисті образи) та прийнятний - зокрема, шляхом проговорення своєї емоції, пояснення її причин.

Щоб словами не ранити іншу людину, але й повідомити про свої емоції - краще використовувати "Я-повідомлення":
"Я злюсь", "Я серджусь", а не "Ти мене злиш", "Ти мене доводиш" тощо.
Таким чином, дорослі несуть відповідальність за свої емоції, і на власному прикладі вчать цьому дітей.

 Вседозволеність

Вседозволеність.
Це коли батьки створюють такі умови, що дитина вважає, що усі навколо повинні виконувати УСІ ЇЇ ЗАБАГАНКИ.
Натомість діти повинні знати, що ми розуміємо та готові забезпечити їхні ПОТРЕБИ.
І до речі, емоційний зв'язок з дитиною - це не забаганка, а саме Потреба кожної дитини. Неможливо розпестити любов'ю, а кількістю речей - можна.
Вседозволеність.
Це коли дитину захищають від усіх проблем. Тому дитина не вчиться їх вирішувати.
Це коли дитину захищають від слова "ні" та розчарувань від неотримання бажаного. Тому дитина не вчиться як можна впоратися з цим розчаруванням. І оскільки дитина обов'язково зустріне розчарування у навколишньому світі, то сум від нього може бути занадто великий.
Вседозволеність - це інша крайність від агресії й приниження. А всі крайнощі небезпечні.
Тож заради наших дітей, давайте вчитися говорити осмислене "ні" і бути поруч, щоб підтримати у подоланні труднощів і коли вони не можуть отримати бажане.
Інформація на основі книги "Досить істерик!".

 Як допомогти  дитині здійснити задумати.

"Не можу! Не буду! Не вмію!" - як допомогти дитині здійснити задумане? Перш за все, щирою вірою, що вона таки МОЖЕ!)
Діти дуже відчувають настрій батьків, і якщо вірити в них - вони повірять у себе, і спробують!
А якщо навчити розуміти свої емоції й сприймати помилки як навчання, а проблеми як завдання - то шлях до нових звершень взагалі відкрито!) Спробуйте!)

 Замість примусу – домовленість

Взаємоповага замість приниження, вміння чути й розуміти одне одного замість звинувачень, бажання й здатність домовлятися замість "чия сила, того й правда" - все це починається з дитинства. І цьому можна вчитися разом з дітьми).

 Сам чи підтримка

САМОСТІЙНІСТЬ ДИТИНИ І ПІДТРИМКА БАТЬКІВ.
Як не впасти в крайнощі?

Якщо дитину вчити, що вона все має робити сама, бути сильною завжди, і в жодному разі не сумувати коли складно - є великий ризик, що дитина не вмітиме просити про допомогу у тих ситуаціях, коли в неї ще немає знань і досвіду вирішити проблему. Є ризик, що дитина (а згодом і доросла людина) не дозволить собі визнати своє безсилля у тих ситуаціях, коли вирішити проблему чи втрату неможливо нікому - і замість того, щоб відсумувати це безсилля й рухатися далі, вона будуватиме штучний фасад, що все під контролем, що вона сильна на 100%. Але це ілюзія, людина не може такою справді бути в усіх ситуаціях. Кожна людина має право попросити про допомогу та має право на сум, якщо їй складно чи неможливо вирішити проблему.
Якщо не давати дитині змогу вирішити проблему, і все вирішувати замість неї (гіперопіка) - вона й не вмітиме це робити. Якщо не давати дитині права помилитися під час навчання вирішувати проблему - вона не навчиться її вирішувати. Можливо навіть, дитина матиме право на сум, але цього недостатньо. Кожна людина має право на помилку під час навчання. Право на спробу самостійно вирішити ситуацію.
Золота середина у вихованні дітей - це поєднання самостійності й підтримки. Перш за все, батьки мають вчити дитину самостійності. Але в той же час - батьки поряд, щоб підтримати дитину, якщо їй поки що складно вирішити проблему самій. І батьки поряд, щоб розділити сум від відчуття безсилля у дитини, якщо проблему вирішити неможливо.
Кожен має право відчувати будь-яку емоцію (але важливо проявляти емоції в безпечній формі). Людина сумує, якщо їй складно, це нормально. Проявивши сум, стає легше, і можна рухатись далі, а не закупорювати почуття подалі, щоб вони потім вибухнули емоційним зривом чи проблемами зі здоров'ям.
Чим менша дитина - тим важче їй стримати свої емоції, вона відчуває і тут же їх проявляє (сумую - плачу), це нормально, забороняти емоції не варто (вони нікуди не подінуться, лише глибше приховаються).
З віком мозок росте і може стримувати прояв емоцій: уже в 7-8 років дитина може відчути сум, але не проявляти його відразу, а проявити пізніше - в безпечному середовищі, людям яким вона довіряє.
Так вона вчиться контролювати емоції та поводитись соціально прийнятно відповідно до ситуації. Але важливо, щоб сум таки знайшов потім вихід, у вигляді слів чи сліз, поряд з людьми яким довіряє (в першу чергу, з батьками).

Як сказати «НІ» дитині

У вихованні дітей (та й у спілкуванні з дорослими) говорити "ні" - необхідно.
Але важлива форма: варто встановлювати межі в безпечній формі, без агресії.
Якщо батьки в дитинстві пережили тривале психологічне чи фізичне приниження, є ризик що вони асоціюють владу лише з негативом та небезпекою, а тому уникають авторитетного виховання та можуть впадати в іншу крайність - вседозволеність.
Важливо втримати баланс і не впасти в крайнощі. Влада в турботливих руках - не є небезпекою, а є опорою й захистом для дитини, є тими межами в яких їй почувається безпечно.
Саме тому не варто боятися слова "ні". Так, нас не вчили цьому слову в дитинстві, але вчитися ніколи не пізно). Батьки мають повне право встановлювати дитині межі, казати "ні" і пояснювати чому "ні", щоб дитина розуміла наслідки дій, а не керувалася страхом покарання.
Втім, варто бути готовими, що дитина теж буде вчитися говорити це важливе слово - і тут уже вмикається вміння чути одне одного й домовлятися, не втрачаючи авторитет дорослої людини.